Материальная помощь проекту

admin

Оглавление:

Как в Днепре можно получить материальную помощь из горбюджета

27 сентября 2018 16:30

В городском совете решили утвердить отдельный порядок, по которому житель Днепра, попавший в беду, сможет получить материальную помощь

В жизни каждого человека бывают ситуации, когда ему требуется помощь окружающих. По идее, такую помощь может предоставить и государство и территориальная громада. Но, все, что касается государственных и муниципальных органов, неразрывно связано с бюрократией. Например, сейчас в Днепре, чтобы получить материальную помощь нужно обращаться либо в социальные службы, либо к местному депутату.

Второй вариант быстрее, ведь для выделения денег нужна лишь подпись городского головы. Но в этом случае есть существенный «подводный камень» — материальная помощь выделяется из депутатских денег, а их количество ограничено. Поэтому в городском совете решили утвердить отдельный порядок, по которому житель Днепра, попавший в беду, сможет получить материальную помощь. Этот порядок еще находится в состоянии проекта, который депутатам предстоит рассмотреть на сессии, сообщает издание «Новости Днепра»

В департаменте социальной политики и городского совета, где, собственно, и разрабатывали этот проект четко указали, что право на материальную помощь от горсовета имеют жители Днепра в случае:

болезни (онкозаболевание, оперативное лечение, реабилитация после ДТП, курс восстановления для детей и людей с инвалидностью I и II группы);

пожара, или стихийного бедствия, в результате которого человек понес значительные убытки;

другие непредсказуемые чрезвычайные обстоятельства, которые объективно нарушают образ жизни заявителя и его семьи и последствия которых, он не может преодолеть самостоятельно.

Важно отметить, что материальную помощь таким образом из городского бюджета можно получить лишь раз в году. Кроме этого, для предоставления помощи нужно будет собрать еще ряд документов:

  • заявление гражданина;
  • копия паспорта;
  • ИНН;
  • справка о составе семьи;
  • оригинал справки о доходах;
  • справка с места проживания;
  • акт обследования социально-бытовых условий проживания;
  • оригинал справки о необходимости лечения(реабилитаци), если речь идет о болезни;
  • копия акта ГСЧС о пожаре, если такой случился.

Далее документы рассматривает специальная комиссия, она же и устанавливает размер помощи. При этом, он не может составлять более 30 прожиточных минимумов для трудоспособных граждан ( сейчас — 55 230 гривен).

Информация по темам: материальная помощь

Материальная помощь проекту

7 ноября Правительство усовершенствовало порядок назначения и выплаты различных видов государственной помощи

ФСС дал разъяснение относительно выдачи листков нетрудоспособности, назначения и предоставления пособия по временной нетрудоспособности в связи с уходом за больным ребенком

Страхователь обязан осуществить выплаты материального обеспечения в сроки установленные в соответствии с требованиями статьи 32 Закона об общеобязательном государственном социальном страховании

Запорожские налоговики разъяснили, что в случае предоставления в 2018 г. нецелевой благотворительной помощи в размере, превышающем 2470 грн, налогообложению подлежит только сумма превышения. Но вся сумма такой помощи отражается в отчете №1ДФ с признаком дохода «169»

Сумма превышения нецелевой помощи над указанным размером включается в общий месячный (годовой) налогооблагаемый доход плательщика налога, как прочие доходы, и подлежит обложению НДФЛ 18% и военным сбором 1,5%

Вопрос относительно предоставления материальной помощи физлицам возникает у субъектов хозяйствования довольно часто. Поэтому проанализируем свежую ИНК от ГФСУ относительно видов и налогообложения материальной помощи. Остановимся подробно на нецелевой, целевой благотворительной помощи и на помощи на лечение

Гоструда во Львовской области предоставило разъяснение относительно материальной помощи на оздоровление

Фонд социального страхования отмечает: пособие по временной нетрудоспособности, если травма произошла в результате алкогольного или иного опьянения, не предоставляется

Возможно ли материальную помощь на оздоровление выплачивать до истечения шестимесячного срока работы на предприятии?

Обязанность содержания детей возлагается на родителей. Однако если место жительства или пребывания родителей неизвестно, или они уклоняются от уплаты алиментов, или не имеют возможности содержать ребенка, ребенку назначается временная госпомощь. Поговорим о выплате такой помощи детям, родители которых уклоняются от уплаты алиментов

Кто имеет право на выплату помощи одиноким матерям в 2018 году, в каком размере она выплачивается и какие документы для этого необходимы? Читайте дальше

Сумма нецелевой благотворительной помощи, оказываемой юрлицом физлицу в размере, что в 2018 году не превышает 2470 грн, не облагается НДФЛ и отражается в налоговом расчете №1ДФ по признаку дохода «169»

7 декабря 2017 года принят Закон о госбюджете на 2018 год. Как всегда, законом предусмотрены размеры прожиточного минимума для различных демографических групп населения и размер минимальной зарплаты. Эти показатели влияют на размеры социальных выплат, минимальных пенсий, а также налоговой соцльготы. Подробнее об этом читайте в статье

Правительство усовершенствовало порядок проведения выплаты отдельных видов компенсаций и помощи на оздоровление лицам, пострадавшим вследствие Чернобыльской катастрофы

В Украине с 1 декабря 2017 года повышают прожиточный минимум до 1700 грн на одного человека в месяц, поэтому соответственно возрастут и все социальные пособия, которые к нему привязаны

Несмотря на повышение размера минимальной зарплаты и недавнее повышение пенсий, ряд семей в Украине все еще имеют совокупный доход ниже прожиточного минимума для семьи. В каких случаях такие семьи могут рассчитывать на помощь государства, каков будет ее размер и куда за ней обращаться?

Налоговики разъяснили, что такая помощь не является объектом обложения НДФЛ и военным сбором

Этот Порядок утвержден на заседании Фонда соцстраха 10 октября 2017 года. Правда, текст его пока не обнародован

Налоговики разъяснили, что сумма материальной помощи на оздоровление является базой начисления ЕСВ в месяце, в котором работодатель начисляет сумму отпускных

Обнародован проект постановления КМУ «О внесении изменений в постановление Кабинета Министров Украины от 31 января 2007 года №70»

Налоговики отмечают, что разовая материальная помощь предоставляется в непредвиденных (экстренных) случаях, когда необходимость ее получения возникает внезапно, при условии подачи заявления, a ее размер определяется администрацией предприятия

Если коллективным договором предусмотрена выплата юрлицом разовой материальной помощи бывшим работникам (ветеранам, пенсионерам) к праздничным датам, то такую помощь следует рассматривать как нецелевую благотворительную помощь, которая облагается НДФЛ

Президент Петр Порошенко подписал Закон № 2082-VIII «О внесении изменения в статью 48 Закона Украины« О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы ». Закон был принят Верховной Радой 6 июня 2017 года

17 мая Кабмин на своем заседании внес изменения в Порядок выплаты пенсий и денежной помощи через текущие счета в банках

Правительство вдвое увеличило размер денежной компенсации на питание детям, пострадавшим вследствие Чернобыльской катастрофы. Данные выплаты начисляются с 1 апреля!

Минсоцполитики рассмотрело вопрос о необходимости учета сумм материальной помощи для решения социально-бытовых вопросов и денежной помощи при предоставлении ежегодного отпуска при исчислении размера зарплаты для обеспечения ее минимального размера

11 важных изменений и событий, которые ожидают украинцев в марте 2017 года

Специалисты Фонда по ВПТ рассказали об оформлении листка нетрудоспособности в случае нарушения режима, установленного врачом

Работники часто обращаются к работодателям с просьбой о материальной помощи. Чаще всего речь идет о помощи на лечение. Хотя иногда работодатели финансируют и другие нужды работников. Рассмотрим, какие особенности оказания помощи в 2017 году

24.01.2017 г. состоялось внеочередное заседание правления Фонда социального страхования. На рассмотрение был вынесен ряд актуальных вопросов, требующих неотложного принятия, в т.ч. в связи с принятием Закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины»

Материальная помощь проекту

Знакомство и семейная жизнь

Мы познакомились в 2002 году, у нас была любовь с первого взгляда. Я пошла служить в армию, чтоб быть рядом с мужем. К тому же работала бухгалтером.

Виталий всегда говорил, что не хочет видеть наших слез. «Светлана, улыбайся. И все будет хорошо». Невозможно было долго на него обижаться, потому что приходил с цветами и словами: «Солнышко, все хорошо». Всех баловал сюрпризами. Ночью перед днем рождения дочки украшали комнату: шариками, цветами, подарками. Вдруг собирались в кинотеатр, отменяли все остальные планы.

Помню историю, которая была еще до войны. Я была в госпитале в Харькове, потому что сильно заболела, а муж — в Донецке. Он позвонил, поинтересовался, как я. Помню сказала, что плохо, потому что очень одиноко. Виталий пообещал позвонить после обеда, как отдохнет после дежурства. Когда он звонил, я как раз вышла прогуляться на улицу. «Ну что ты, солнышко, проснулась, все хорошо?»,- смотрю — передо мной муж с цветами. Мне ни слова не сказал. Хотел сделать сюрприз.

Курьером кто-то от правил шикарный букет цветов, когда я отдыхала на день рождения в санатории в Трускавце. Сначала не смогла понять от кого они. Муж в зоне АТО — он не смог бы. Оказалось смог. Сказала мужу, что получила от кого-то букет, но не знаю от кого. Виталий еще шутил, как это я не на него сразу подумала.

Взаимоотношения с детьми

Муж был хорошим человеком и семьянином. Дочку любил как свою родную (ред. дочка от первого брака Светланы) и с сыном имел хорошие отношения. Всегда старался проводить с ними больше времени: помогал с уроками, устраивал шопинг. Но времени постоянно не хватало, потому что были дежурства, командировки…

Сын сказал, что хочет быть военным, как папа, потому после 9 класса пойдет в Суворовское. Единственное, хочется, чтоб занимался финансами. Например, стал военным бухгалтером.

Про службу и АТО

В 2006 году меня призвали в армию, а на следующий год часть передислоцировали в Донецк. Мы служили там до начала войны. Когда начались волнения в Донецке, был приказ держать оборону части, которая была в окружении «Донецк-Авдеевка». Виталий и я 2 месяца были в Авдеевке, впоследствии его направили в Волноваху – на 2 месяца. Через некоторое время нас направили далеко от Донецка. Задание моего полка – сбивать беспилотники.

Про гибель

Муж погиб в 2015 году. У него было задание: забрать в Авдеевке аппаратуру. В «уазике» были он и водитель, им сделали «коридор», чтоб спокойно проехали. По дороге попали в ДТП. Авария не по нашей вине, ехали пьяные из «Правого сектора» и врезались в нашу машину. В ней были боеприпасы, которые взорвались после столкновения. Машина сгорела полностью. Все сгорели. Приказ не выполнили…

Он прошел бои в Авдеевке, а из-за каких-то обстоятельств пострадал. Виталий постоянно говорил: «Я не герой». Но никогда не отказывался быть там, где наиболее тяжело. В Авдеевке остался, потому что: «Кто если не я? Я не могу оставить своих ребят».

Про поддержку и восприятие

Сначала поддерживали родные и близкие. Потом я обратилась к «Люди помогают людям». Помогают и финансами, и вещами, и подарками. Я благодарна им.

Поддерживает сын, поддерживаю я сына. Также поддерживает дочка. Она вышла замуж через год после гибели мужа. Виталий хотел увидеть, как она выходит замуж. Говорил: «Света, я очень переживаю, что не смогу вальс с дочкой станцевать. Потому что не умею. Нужно срочно учиться». Как чувствовал…Так и не увидел, что у нас теперь еще внучка есть.

Когда Виталий погиб, сын мне сказал: «Мама, я представил, что папа поехал в командировку. Просто у него нет телефона. Он не может нам позвонить, не может к нам приехать». Ему наверно так легче воспринимать. Первое время, Владислав всегда приносил к фотографии конфету или печенье. Ел и пил с фотографией в течение года. Понемногу привык, что папы нет. Сын говорит: «Мы должны быть сильными, потому- что папа не любил, когда мы плачем. Мы должны всегда улыбаться». Мы стараемся.

Я ж не одна такая, поэтому было тяжело. Нужно было про себя напоминать, кардую неделю привозить документы. На протяжении года я боролась за квартиру. Спасибо министерству, что услышали. Нужно стучаться в каждую дверь, просто так не помогут.

Главное всегда поддерживать и понимать. Там просто так не выжить. Любить и ждать. Быть с ними до конца. Дай бог, чтоб все вернулись. Не хочется войны, не хочется, чтоб погибали. Скорее бы все были дома вместе.

Хочется, чтоб все было как раньше. Когда видишь в реальности, что происходит, то это очень страшно. Хотелось бы, чтоб наши дети, внуки, только видели мир и добро.

Про жизнь сейчас

Сложно финансово, потому что работаю одна. Зарплата не очень высокая, хоть и военнослужащие. Все равно это копейки. Главное, чтоб было здоровье, а все остальное заработаем. Нужно идти только вперед, не опускать руки, потому что кто как не я? Я продолжаю жить и служить.

Мои 14 лет супружеской жизни были очень хорошими. С мужем всегда было весело, не было времени скучать. Очень позитивный и хороший человек был, его все любили и уважали. Почему- то гибнут именно такие. Я надеюсь, что сын будет похож на Виталия. Потому что по характеру похож на отца: такой же добряк.

Евгения Луценко

«Разговоры с женами» — история Наталии Бондар

«Я НЕ ПОЗВОЛЮ, ЧТОБЫ МОЯ СЕМЬЯ ВИДЕЛА ВЕСЬ ТОТ УЖАС»

Знакомство в метро, общие мечты и детвора в доме…Семья Василия Бондаря сейчас один целый, неразрываемый круг. «Папки» с ними нет два года, но воспоминания остаются. История Наталии про сильный характер, веру в завтрашний день и несокрушимость духа, когда приходит страшное известие.

— Вспоминается ли Вам знакомство со своим мужем?

Конечно, я в метро наступила ему на ногу. Давка такая, после работы еще и без настроения была. Извинилась, а потом вышли на одной остановке: «А ну подождите, я еще не извинил Вас!». Обменялись телефонами, начали общаться.

-Чем удивлял Вас муж?

Любил делать подарки, радовал меня всегда, со временем нашу детвору. (Авт. – сын Ярослав и дочка Оля). Праздник, когда он дома. Его доброта была всеобъемлющая. Моя мама называла его своим сыном. Василий был другом, мужем, прекрасным отцом. Страшное слово — был, но от этого никуда не денешься. А еще его шутки. Родом из Одессы, поэтому имел хорошее чувство юмора.

— Как принял решение пойти на Восток?

«Я должен пойти, кто если не я». Стоял еще на Майдане. Работал таксистом, каска всегда была при нем. В случае чего вывозил людей. Ездил на КАМАЗе, возил две бочки горючего. Постоянно под угрозой, попал под обстрел. Его выбросило из машины, колесом перебило ногу. Когда приехал, это был уже не мой Вася. Не было той улыбки, того азарта. Разговаривал, но уже не так. Даже в больницу не ходил. Связь з побратимами ни на секунду не терял, жил душой там. Еще хромал, но решил ехать. Всех обзвонил и договорился, что поставка одного бензовоза в АТО будет его. Поехал… Это был октябрь 2014 года, в декабре вернулся домой на Новый год. С детворой вместе пекли торт. Уже тогда знал, что поедет в Дебальцево. Был настороженным… Даже не разрешил мне провести его на вокзал.

— Что чувствовали перед отъездом?

Все плохие мысли я отгоняла от себя, вообще стараюсь смотреть на вещи позитивно. Перед тем, как ему ехать, я суетилась, а он лежал и молчал. Присела возле него, говорю, что все будет хорошо, главное не накручивать себя. «Посмотри, какие у нас чудесные дети, что я могу без тебя, и ремонт еще надо делать». Он сказал: «Мне так кажется, что ремонт ты будешь делать без меня». Когда звонил, а это было редко, рассказывал, что ситуация очень страшная. Но никогда не жаловался. 13 февраля утром пришел наш кум и сказал, что его нет. Когда попал под обстрел, Вася сказал, что это его второй день рождения. Его выкопали из-под земли. Телефон одолжил у друга, куда записал три номера: мой, кума и моей мамы. В тот момент как раз выносил воду и говорил с кумом. Потом прямое ранение в сердце, дошел до блиндажа и все…Дальше началась другая жизнь. Я тогда путала день и ночь, детям не говорила до последнего. Почти месяц экспертиз (так как документов не было, его опознали по татуировкам) и только тогда похороны.

— Кто помог справиться с болью?

Дети, они за этот период очень повзрослели. Так сложилось, что в одном классе с Ярославом училась Маргарита Марченко. Ее папа погиб в аэропорту. Кто -то из детей проговорился, но не могли понять, чей именно папа. Он пришел со школы, сразу за уроки, а потом позвал поговорить. «Я что-то не понимаю, наш папа погиб?». Тогда подошла Олечка. Это был страх, описать тяжело. Моя мама узнала тогда, когда и дети. Все до последнего не знали. Я понимала, если начну себя жалеть, будет паника и истерика. Поэтому улыбаюсь, иногда тяжело, но по-другому никак.

— О чем мечтают сейчас дети?

Оля сказала, что хочет быть полицейской, и форма ей буде идти. Ярослав — военным. Для меня это, честно говоря, тяжело. Время покажет. Первого сентября все шли с папами, у военных были медали. Наш папа тоже обещал, и медали дали, но посмертно. Дети улыбались, только глаза — полные слез. Я не дала им замкнуться в себе. Постоянно говорили. Сейчас мы одно целое, один кулак. Ярослав стал стеной. Он нам не дает плакать, двумя крыльями обернул нас. Моя защита, мое счастье, мой смысл жизни. Дети – это лучший подарок.

— Чему научились у мужа?

Не сдаваться и не опускать руки. Постоянно вперед. «Расслабляться у нас нет времени»,- говорил мой Вася. Сначала просила его не идти, но услышала только: «Я не позволю, чтоб моя семья видела весь тот ужас». Жизнь повернулась в другую сторону. Необходимо ценить друг друга и радоваться каждому дню, потому что мы не знаем, что может быть завтра. Никто не знает… Те проблемы, которые есть в сравнении с тем, чего уже не вернуть, уже не кажутся проблемами. Жизнь не повернуть, но иногда очень хочется, особенно в моменты, когда так нужно что-то сказать.

«РАЗГОВОРЫ С ЖЕНАМИ» — история Ларисы Пономаренко

«Человек живет до тех пор, пока его вспоминают».

Лариса Пономаренко не сидит на месте, не останавливает жизненный темп, в сердце хранит любовь к своему мужу – Виталию Благовисному, который погиб в 2015 году неподалеку Авдеевки в Донецкой области. Как живет семья Виталия сегодня и каким его помнят жена и дочки, читайте в интервью.

Как вы познакомились?

Все очень банально. Он со своим двоюродным братом пришел к нам в гости. Мы с мамой только переехали, начали мебель расставлять. Все произошло после его дня рождения 14 ноября, а уже 16 мы познакомились. И все, 20 лет были вместе. Встречались месяц, и потом он сделал предложение. Я сразу согласилась. Это была любовь с первого взгляда. Мне не нужно было к нему привыкать. Возможно в 20 лет мы все одинаковые, но это была настоящая любовь.

Что вы любили делать вместе?

Мы все делали вместе. Когда у нас родились дети, он помогал менять подгузники, вставал ночью. Вместе ходили и на рыбалку и в кино. В Киеве мы жили рядом с парком Победы, поэтому гуляли там каждые выходные.

Какие отношения были у дочерей с отцом?

Самые лучшие, какие только могут быть. Я работала в кино около 8 лет, поэтому часто ездила в командировки. Дочери оставались с папой. Он заплетал им косички, отводил в школу, сам шел на работу, забирал со школы. Все время они проводили вместе. Муж с детьми ездил на Майдан. Как раз в тот день, когда начался обстрел. Они обманывали меня, говорили, что пошли в магазин. Я не верила. Они ехали с Майдана на 18 троллейбусе, проезжали мимо моей работы. Дочка еще сказала: «А если сейчас мама будет ехать?» И я зашла в этот троллейбус, в котором они ехали.

Какое у Виталия было отношение к мобилизации?

Летом показывали сюжет про его товарища по службе, который демобилизовался и пошел в АТО. Виталик мне сказал, что тоже пойдет. Я была категорически против. Как это ты пойдешь? У меня непредвиденная болезнь, у нас двое детей, с кем они останутся?

Вы не знали о намерениях мужа?

Я даже не подозревала, что у него есть какие-то планы идти в АТО. Мы эту тему больше не обсуждали. В то время он работал на Киевском море, официально ловил рыбу. Было затишье. Сказал, что поедет в Киев искать временный заработок. Оказывается поехал в Вышгород. Там его сняли с учета, в Киеве поставили, вручили повестку. Он уже все прошел и знал, когда будет ехать. Пришел домой и объявил. Я плакала. Отговаривала. По-разному: по-хорошему, по- плохому. Но он даже не слушал.

Как он аргументировал?

Я не трус. Я пойду защищать нашу Родину. Ни я, ни дети не могли повлиять на это решение. Невозможно было его отговорить. Он сделал это сознательно. Виталий понимал, если я узнаю, то будет скандал и уговоры. Поэтому он сразу принес повестку. Мой муж сказал, что там молодые парни и мужчины его возраста. «Потом через какое-то время, что я буду говорить? Что я прятался за твоей юбкой?» И все. Пошел.

Какая реакция была у дочерей?

Я думаю, что они гордились. Но в силу свого возраста не осознавали, на сколько это может бать опасно. На волне патриотизма они думали, что это правильный выбор.

Как поддерживали связь?

Мобильная связь. Я очень переживала. В армии он был электриком связи, потому и сейчас учился на электрика. «Ничего страшного. Буду там связь настраивать ». Меня это успокаивало. Первый раз его отпустили домой на Пасху, перед тем, как поехать в зону АТО. Уговаривать смысла не было. Просто переживала, куда он попадет, кем он будет. Он ничего мне не рассказывал.

Когда уже поехал, сообщил, что попал в Днепропетровскую область в 93-ю механизированную бригаду. «Я буду сапером». Я даже по телефону рассмеялась. Как сапером? Учился на электрика, а будеш сапером? «Нас направили, не хватает людей». На 1 сентября он снова приезжал домой. Я попросила его одеть форму, пойти к девочкам в школу на 1 сентября. Он сказал «Та зачем». Был скромным. Не имел показушности, не хвастался этим. После этого сразу уехал. Он трижды приезжал. Дважды я его провожала на вокзал, расстраивалась. А на третий раз успокоилась. Была уверена, что еще немного и он будет дома. Не плакала, была спокойна. Мы общались каждый день: с утра и вечером после заданий.

Дочки были очень близки с отцом. Как они восприняли гибель отца?

Это для нас было очень сложно. Нам всем троим было тяжело. Какое-то время даже поверить было сложно. Не знаю, сколько нужно сил, чтоб все пережить. Мне было 18, когда умер мой отец. Мне было тяжело. И всю жизнь мне его не хватало. Сейчас я девочкам говорю: был бы отец, он бы поговорил с Вами. Когда теряешь близкого человека, очень тяжело морально пережить утрату.

Кто вас тогда поддерживал?

Нас поддерживало много дымерских людей (авт. Дымер — пгт. Киевской области). Обычных людей, не чиновников. Кажется после похорон пришла моя знакомая и говорит: «Вот тебе передали 200 гривен». Я понимаю, что у людей тоже могут быть трудности. Потом я познакомилась с гражданской платформой «Люди помогают людям». Они помогали материально, с поступлением в университет, просто звонили.

Такая разносторонняя поддержка помогла не останавливаться?

Конечно! Благодаря разным и неравнодушным людям понимаешь, что стоит бороться и жить дальше. Твоя жизнь не остановилась. Если б не было этой поддержки, возможно ты опустил бы руки, жил бы в кладовке. Когда строишь планы на жизнь, думаешь о своим будущем, а потом все в один момент разбивается на маленькие части…У тебя опускаются руки. Ты не знаешь, что делать. Твой муж вроде бы защищал эту страну и все, что у него было, он отдал. А к тебе люди поворачиваются спиной. Я считаю, что поддержка неравнодушных людей стимулирует. Хорошо, что есть такие люди.

Семьям сейчас очень важно получать такую поддержку?

Конечно. Жаль, что со стороны государства не существует программ реабилитации для таких семей. У нас все держится благодаря фондам, неравнодушным людям и волонтерам. Мы остаемся со своими проблемами. Мне очень не хватает мужа. Но благодаря всем этим событиям, я посмотрела на жизнь с другой стороны и познакомилась со многими добрыми людьми. Для меня это очень важно. Благодаря таким людям можно решить много моральних трудностей. В нашей стране объединяет горе. Было бы хорошо, если б мы познакомились при хорошей жизни.

Коллеги по службе поддерживают с Вами связь?

Мы созваниваемся с командиром. И есть несколько его товарищей. Я не могу сказать, что мы дружим. Это были друзья моего мужа, с которыми он познакомился там. Я с ними не общалась, пока мой муж был жив. Что можно сказать незнакомому человеку? У каждого своя семья, заботы. Я понимаю, что жизнь продолжается. Ты уже ничего не можеш изменить, поэтому надо двигаться дальше.

Чем вы сейчас занимаетесь?

Я записалась в бассейн, хочу сдать на права, а летом поехать на экскурсию за границу. Стараюсь не сидеть дома. Чем больше сидишь дома, тем больше в этом копаешься. Нужно, чтоб голова все время была занята. Нельзя останавливаться. Если ты останавливаешься, то все это тебя разрушает изнутри.

Какой у вас девиз по жизни?

Все, что нас не убивает – делает нас сильнее. Мне было очень сложно, когда погиб муж. Не хотелось просыпаться, вставать с постели, что-то делать. Но я знаю, что это меня бы убило. Как могла, брала себя в руки, какое-то время принимала антидепрессанты. Мне нужно было добиться льгот, ходить по чиновникам, справки брать. Благодаря этим действиям, я такая. Если Бог послал нам испытания, то нам надо их пройти. Нет непосильной ноши. Мы не можем ничего знать наперед. Мой муж родился и погиб 14 ноября. На свой день рождения. Я не могла в это поверить. Потому-что у него ж сегодня день рождения. Не может такого быть. Может.

Как вы справляетесь в этот день?

Раньше мы сидели за столом, а тепер на кладбище. Я не чувствую, что там мой муж. Меня не тенет на кладбище, я не могу там проводить время, я не могу там с ним разговаривать. Дома я мысленно с ним разговариваю. Это успокаивает. Я стараюсь мириться с тем, что такова моя жизнь. Все испытания, которые мне нужно пройти, я обязательно пройду.

В душе муж всегда с вами? Чувствуете его поддержку?

В душе мой муж всегда со мной. Мне муж часто снится. И всегда по-хорошему. Он снится, как живой. Нет плохих опущений, все как в обычной жизни. Я знаю, что душа человека не умирает. Человек живет до тех пор, пока о нем помнят. Он как ангел-хранитель оберегает. Если у тебя что-то не выходит, он обязательно найдет тех людей, через которых он тебе поможет.

Какая помощь вам сейчас нужна?

Дети, знакомые – это все, что я имею. Сейчас мне этого достаточно.

Семьи по областям

НАМ ПОМОГАЮТ

По вопросам координации сотрудничества с областными госадминистрациями при реализации проекта

Департамент уголовного розыска по вопросам пропавших без вести на Майдане и в АТО

Управление по работе с личным составом по вопросам участия в АТО

Департамент социальной и гуманитарной политики
Генеральный Штаб ВСУ (Генштаб ВСУ)
Главное управление по работе с личным составом ВСУ по вопросам участия в АТО

По вопросам сбора данных о семьях, утративших кормильца, и содействия участию этих семей в проекте.

По вопросам сбора данных семей, потерявших кормильца, и содействия участию этих семей в проекте.

НАШИ ПАРТНЕРЫ

АТ «Райффайзен Банк Аваль»

«ТСБ IT Solutions»

Portmone.com

Еспресо ТБ

Международная фармацевтическая корпорация «Юрия-Фарм». Лидеры ринка внутривенных препаратов.

В ТОП-5 крупнейших фармацевтических производителей Украины.

Экспорт в 20 стран мира.

«Левый берег»

Истории АТО

Вдови АТО. Дмитро Якорнов, письменник, доброволець про сім’ї загиблих учасників бойових дій

Перших жертв війни оплакувала вся країна. Про чоловіків-героїв і вдів з дітьми писали журналісти, їм допомагали волонтери.Уже давно в зведеннях втрат АТО використовують цифри, а не імена. Про вдів майже не пишуть.

У «Спілці Ветеранів АТО Деснянського району» мені доручили зустрітися з удовами Києва, дізнатися про їхні проблеми, ще раз нагадати суспільству про чоловіків-героїв.

Не чекав, що зустрічі викличуть такі сильні емоції. Від сліз не змогла втриматися жодна жінка.

Суспільство вже давно за словом «армія» перестало бачити конкретних чоловіків, з дружинами і дітьми. Але варто нам нагадати — і біль втрати такий самий сильний.

Після багатьох зустрічей вже хочеться навісити ярлики, щоб було зрозуміліше — кому більше потрібна допомога, а хто вже сам допомагає іншим. Ось «організатор», ось «турботлива тітонька», а ось «замерзла квітка…»

Життя після чоловіка

Найбільш точно описала свій стан і стан інших Оксана Макідон з ГО «Крила 8-ї сотні», член координаційної ради платформи «Люди допомагають людям».

Оксана Макідон з чоловіком Віктором

Віктор Макідон загинув у липні 2014 після бою під Попасною, з тих пір Оксана допомагає вдовам і сиротам.

«Проблема не тільки в самотності. Коли гине чоловік — ти все одно продовжуєш жити у звичній колії: дитина, робота. Ти не виставляєш горе напоказ. Люди бачать тебе «нормальною», і не розуміють, що горе нікуди не зникає. Зовні ти та сама, робиш те саме — але ти вже почала життя заново, всередині. І це нове життя — воно душить, фізично знищує», — каже пані Оксана.

Вона додає, що за її враженнями, у переважної більшості вдів «здоров’я сиплеться», хоч це і не завжди помітно іншим.

Ще один додатковий тягар — побутові проблеми, а також вирішення питань з документами.

«Хто рік, хто два роки, як я, схиляли голови, поки бігали по кабінетах за документами задля пенсії, задля житла, землі. Мало хто знає, яка то ноша… Багато з нас взагалі не знало життя без чоловіка», — зізнається Оксана Макідон.

«Тому з іншими вдовами і об’єднуємося — щоб вижити, щоб не киснути в самотніх квартирах. Бо завжди є ще хтось, кому ще гірше, ніж тобі. Депресія «накриває» всіх по-різному, але найчастіше — на дні народження. Тоді обов’язково треба не просто приїхати — але й дійство якесь кумедне зробити! Щоб людина тебе з вікна ще побачила, і одразу знала — зараз тебе витягнуть!» — відзначає пані Оксана.

І пояснює: «От цими квітами, тортами, але витягнуть! І ти житимеш далі, і посміхатимешся, і навіть завтра сама будеш такого клоуна грати — бо завтра ще один день народження, у ще одної вдови…»

«Здається — зараз повернеться»

Інші жінки досі на стадії заперечення, не можуть примиритися з минулим.

У квартирі Юлії Левицької йде ремонт, щось розібране. Так само — і в її душі.

«Після загибелі Славіка опустилися руки. Плани, ідеї — все було спільне. А так — ррраз! — і немає людини! І до чого тоді все?» — підтверджує враження жінка.

Я прошу розповісти про чоловіка — як він потрапив до армії. Юлія пильно вдивляється в обличчя. Просить говорити голосніше — після смерті чоловіка дуже сильно впав слух.

«Сама його прибила б! Приховав, що у військкомат пішов! Та і як взяли його, у нього із зором проблеми, і дочка у нас — інвалід по зору, астигматизм. Взяла її документи, щоб вже точно його не взяли. Але Славік сказав: «Я так вирішив», — пригадує вона.

Юлія згадує, як чоловік дзвонив з полігону у Львівській області і казав: «Не хвилюйся, все буде добре, викрутимось! Що — молодим пацанам йти?»

Вона ж на це могла і трубку кинути.

Після полігону В’ячеслав Левицький став кулеметеником 93-ї механізованої бригади, яка восени 2014 року воювала біля Донецького аеропорту, в селищі Піски.

Там чоловік і загинув.

«У серпні призвали — 14-го листопада вже загинув. Снаряд влучив у будинок», — розповідає жінка.

Тоді подзвонили з частини, але говорити матері про смерть сина не наважилися, хотіли дочекатися дружини.

«Увечері передзвонили, а я не могла повірити. І доньці не змогла сказати. Вона подумала — тата поранили. Зняла всі гроші зі своєї картки, приносить — ось, треба відправити татові на лікування. А я ридаю, оніміла просто . Думала: якщо вимовиш, то точно загинув!» — ділиться страшними спогадами пані Юлія.

Дочці тоді було 15 років, батька вона дуже любила.

«Я навіть ображалася: він всього пару слів скаже, «ти мій зайчик», а вона так розквітає! І з тих пір закрилася дуже, скажеш їй «сонечко, кошеня» — вона нервує: «Не називай мене так, мене так тато називав!» — каже жінка.

А 17-річний син вирішив йти мститися за батька: «Я лягла на поріг і сказала: «Чи зможеш переступити — йди!» Залишився, слава Богу. Якщо б і його втратила — я не змогла б далі …»

Юлія Левицька до цього часу не може повірити у смерть чоловіка: «Ховали у відкритій труні — а я начебто бачу, що він мені підморгує! І зараз здається — повернеться! Він всюди викручувався, молодцем був — ну як же так?»

Новий відлік

У декого, як у Ірини Грузовенко, дітям ще немає трьох років. Їм особливо важко.

Її чоловік Олександр із серпня 2014-го був у Мар’їнці, у 28-й бригаді. Жінка тоді була на восьмому місяці вагітності.

Що він міг говорити по телефону своїй дружині, яку дуже любив? «Все спокійно, не стріляють, перемир’я. «

Потім пані Ірина народила, а Олександру розповідали: ще 20 днів на передку — і десять днів відпустки. Потім ще 20.

У свій день народження 18 грудня вона чекала привітання — а він так і не подзвонив. Рано-вранці їхня колона була обстріляна біля Новомихайлівки, куля снайпера влучила прямо в серце.

Тепер 18 грудня відраховуються не тільки її роки, а й роки без чоловіка. Вона залишилася одна з двома дітьми, зокрема — з тримісячним малюком.

Передбачення

А боєць «Правого сектору» Ігор Шептицький загинув під Пісками від мінометного снаряду більше двох років тому. У його дружини Елеонори Шептицької останньою прив’язкою до життя залишився син.

Здавалося б — час лікує. Але тут — складний пацієнт …

Елеонорі так погано зараз, тому що було так добре раніше. У неї було 12 років щасливого життя з коханим чоловіком. Зараз це щастя — її проблема, воно не відпускає і тримає в полоні спогадів.

Іноді — навіть фізично. Пані Елеонора відчуває на плечі дотику чоловіка (лікарі кажуть — невралгія), їй здається, що він все ще поруч, готує на кухні, поки вона спить …

Моторошно стає від фраз-передбачень Ігоря, які, за її спогадами, він сказав ще задовго до Майдану:

«Відчуваю, мене в формі і поховають» (це після риболовлі, куди вони в камуфляжі ходили).

«От би і для нас тут місце знайшлося» (про місце на Берковцях поруч з матір’ю, де його і поховали).

Малює: «Це ваш будинок з Богданом (сином)». — «А чому тебе немає?» — «Я вас фотографую». — «А гроші звідки, на землю, на будинок?» — «З неба впадуть».

І «впали» — родині виділили ділянку після його смерті.

Не зламатися

Багатьом, як Ользі Падюковій, складно було і до війни. Її чоловік був активістом Майдану. Альберт Падюков отримав три ножових поранення від «тітушок».

А невдовзі після одужання загинув — вже у складі «Айдару».

У Ольги двоє синів, але вона, як і два роки тому, збирає і відправляє посилки на фронт: «Хлопцям там важче! А ми і так проживемо!».

Вона посміхається, і в мене перед очима пропливають обличчя моїх прабабусь, які втратили своїх чоловіків на війні.

Ті жінки, як сама Україна в ХХ ст. — пережили багато страждань, але не зламалися. У них не було злості і відчаю — тільки глибокі зморшки.

Тепер у багатьох українок ХХІ ст. — у Ольги, Елі, Ірини та інших вдів — я бачу ті самі трагічні риси. Їхні сини знають — це ціна за страждання своїх матерів.

Дивитися на фото чоловіка

Щоб не закінчувати на трагічній ноті, додам: майже всі жінки так чи інакше допомагають іншим, зайняті громадською роботою. Я не міг зрозуміти — чому, адже їм самим на життя не вистачає.

На моє питання відповіла Оксана Макідон:

«Найкраще — робити добро. Щоб коли прокидаєшся вранці, не було соромно собі в очі дивитися, і на фото чоловіка на стіні. З кожним днем стає все більше тих, кому потрібна допомога — нові вдови з дітьми, інваліди, навіть звичайні ветерани, які починають після війни все заново. Я та інші вдови вже пройшли такий шлях, що для них — як енциклопедія. Ми вже знаємо — куди треба йти, що треба казати, щоб тебе не викинули ще за якимось папірцем».

Оксана каже, що її організація і створена для того, щоб допомагати таким жінкам, як вона: «Спробуй щось зробити, якщо ти звичайна жінка! А от коли від твого імені вже звертається з листом громадська організація — то всі питання вирішуються набагато швидше і простіше».

«Подарунки дітям, запрошення на відпочинок, допомога від волонтерів — того всього багато людей не знало і не бачило би, якби не ми. Дзвонимо їм, їздимо по селах, робимо все, щоб діти виросли нормальними».

Сергій Зулінський воював на найнебезпечніших ділянках фронту. Загинув в останньому бою за Донецький аеропорт

Сергій Зулінський воював на найнебезпечніших ділянках фронту. Загинув в останньому бою за Донецький аеропорт

Маленька Златочка так і не навчилася прощатись. Їй важко зрозуміти, чому на фото, яке вона так любить цілувати, висить чорна стрічка, а мати плаче щоночі.

Татко приїде. Він же обіцяв… Мине небагато часу, і дівчинка з гордістю гулятиме вулицею, яку названо на честь її батька. А поки що їй просто хочеться вигукнути: «Татку, пішли гратися!» Ця маленька дівчинка бачитиме свого батька лише на фото… У військовій формі, щасливо всміхненого. Два роки тому Сергій Зулінський загинув в останньому бою за донецький аеропорт. Хлопці потрапили під обстріл, коли їхали забирати поранених

— У мене одразу були погані передчуття, — розповідає Катерина Зулінська, дружина загиблого воїна. — Коли прийшла повістка, донька тільки-но народилася. Та хіба ж Сергія зупиниш? Він був хоробрим і дуже патріотично налаштованим. Чоловік воював на пекельних ділянках фронту, а я тим часом сивіла з новинами й мріяла про той день, коли закінчиться війна і він повернеться.

Новий, 2015 рік назавжди запам’ятається Катерині як найщасливіший період. Це був їхній перший Новий рік разом із донечкою, а Сергію вдалось на кілька днів приїхати в мирну Вінницю. Здавалося, так буде завжди, а війна — це просто жахливий сон.

— Чоловік зателефонував мені 20 грудня, сказав, що в них ротація. 26 грудня він був удома. Ми запросили друзів, батьків. Хотіли, щоб перед поверненням на війну Сергій встиг усіх побачити. Від фронтових історій, які розповідав чоловік, волосся дибки ставало. Ці дні є для мене дуже цінними й дорогими. Я навіть на крок не хотіла його відпускати, постійно розмовляла. Неначе відчувала, що більше не матиму змоги обняти коханого.

Тим часом у донецькому аеропорту було справжнє пекло. Молодій дружині від однієї думки про це ставало погано, але Сергій не показував хвилювань.

— Він знав, що хлопцям потрібна допомога, про себе навіть не думав. 16 січня обійняв мене з донечкою й вирушив на Схід. І майже одразу в термінал. Востаннє я чула рідний голос 19 січня, випадково додзвонилась на кілька хвилин. Чоловік попросив не хвилюватися, коли зв’язку не буде, пообіцяв, що все буде добре, сказав, що любить нас. Зв’язок із коханим пропав уже наступного дня, 20 січня. А я все сподівалася, що він просто загубив телефон…

Бійців, які були в донецькому аеропорту, всі називали «кіборгами».

— Але ж Сергій не робот, він — людина, і запасного життя в нього немає. Тож 20 січня не витримала й вирішила набрати його номер телефона. На диво, пішли гудки. Я ще й розізлилась. Як це так! Я хвилююсь, а він мені не дзвонить. Хтось узяв слухавку, почав говорити. Я одразу зрозуміла, що це не Сергій. Зв’язок був украй поганий, розібрати, що кажуть на тому кінці, було практично нереально. Я встигла тільки почути: «Он больше не вернется». Обдзвонила бійців, які були разом із моїм чоловіком. Зв’язку із жодним воїном не було, телефони було вимкнено.

Аферисти захотіли нажитися на чужому горі. Катерині телефонували невідомі й вимагали гроші за розмову з коханим. Згорьована жінка була ладна віддати все, що завгодно, аби тільки почути, що він живий. Та пізніше волонтери повідомили Катерині, що в одного із загиблих воїнів знайшли документи й фото донечки…

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

P.S. На честь Сергія Зулінського у Вінниці назвали вулицю, одну з найдовших. Саме на цій вулиці герой народився, тут він ходив до школи й ставав Людиною.

Президент на передовій привітав українських воїнів з Новим роком і Різдвом Христовим та прийняв доповідь про ситуацію в зоні проведення АТО

Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки до Донецької області, разом з делегацією сенаторів Сполучених Штатів Америки, прибув на командний пункт в районі Широкино, щоб привітати морських піхотинців з прийдешнім Новим роком.

Президент відвідав передові позиції української армії в районі проведення антитерористичної операції. Глава держави завітав до підрозділу морської піхоти Військово-морських сил України, який тримає лінію оборони в Широкиному.

Під час робочої поїздки Верховного головнокомандувача Збройних Сил України супроводжували Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак і Начальник Генерального штабу генерал армії України Віктор Муженко.

Петро Порошенко поспілкувався з особовим складом 36-ї окремої бригади морської піхоти, привітав українських воїнів з прийдешнім Новим роком і Різдвом Христовим та вручив новорічні подарунки.

На запрошення Глави держави із ситуацією в зоні АТО ознайомилася також делегація сенаторів США, яку очолює сенатор Джон Маккейн. Президент також вручив українську нагородну зброю американським сенаторам.

Глава держави також провів нараду у штабі АТО та прийняв доповідь керівника штабу щодо ситуації в районі проведення антитерористичної операції, зокрема у секторі «М», де продовжуються обстріли позицій українських військових з боку проросійських терористів.

Богомолец объяснила причину отъезда украинских врачей за границу

Глава комитета Рады по вопросам здравоохранения Ольга Богомолец поздравила медиков с профессиональным праздником и подняла крайне актуальный и проблемный для украинской медицины вопрос.

Народный депутат Украины и глава парламентского комитета по вопросам здравоохранения Ольга Богомолец поздравила украинских медиков с профессиональным праздником — Днем медицинского работника, отметив, что, несмотря на некорректную государственную политику в отношении медиков, врачи продолжают качественно выполнять свою высокую миссию по сохранению жизни и здоровья граждан. Об этом политик написала на своей странице в Facebook.

«Уважаемые медики! Благодаря вашему профессионализму, невероятным усилием, личной ответственности и преданности делу медицинская отрасль обеспечивает предоставление населению лечебной и профилактической помощи и услуг. Ваша забота и переживания за здоровье каждого пациента вместе с использованием опыта и достижений медицинской науки возвращают людям самое дорогое — возможность наслаждаться полноценной жизнью. В этот праздничный день желаю всем вам и вашим семьям добра и согласия, здоровья и счастья, благополучия и жизненной энергии, новых достижений в вашем нелегком, почетной и такой необходимой работе. Пусть человеческая благодарность и уважение вдохновляют вас на дальнейшие успехи и профессиональные достижения», — подчеркнула парламентарий.

В своем поздравлении нардеп также акцентировала внимание на том, что сейчас система здравоохранения Украины переживает сложные времена.

«Сегодня украинская система здравоохранения переживает худшие за свою историю времена. Врачи вынуждены в героических условиях, без надлежащего финансирования отрасли ежедневно бороться за каждую жизнь пациента. Действующая олигархическая власть сделала все возможное, чтобы люди, у которых нет даже на то, не могли получить высококачественное медицинское обслуживание, а врачи — достойную зарплату», — констатировала Богомолец.

По ее мнению, Министерство здравоохранения своими действиями намеренно уничтожает медицину в стране и способствует эмиграции врачей.

«Со своей стороны Минздрава ведет целенаправленную политику уничтожения медицины в стране. Наши врачи получают самую низкую зарплату в мире, и такими мизерными подачками власть только еще больше унижает честь и достоинство украинских медиков. В результате за последние годы по данным наших профсоюзов из Украины уже выехало около 70 тысяч медиков, и, по нашим прогнозам, в ближайшие два года за границу могут выехать еще 50 тысяч. Если государство не заботится о врачах, не хочет платить им достойную зарплату, а политики только пиарятся на их фоне, люди вынуждены выезжать туда, где их будут ценить, уважать и платить в разы больше», — заявила председатель парламентского комитета.

Она акцентировала внимание на том, что такие действия власти доводят равнодушие руководства государства к здоровью нации.

«В то время, как власть разбазаривает кадровый потенциал страны, европейские государства упрощают механизмы трудоустройства украинских врачей. И неважно, что с каждым годом темпы вымирания нации ускоряются — власти безразлично здоровье людей и повышение средней продолжительности жизни», — возмутилась политик.

Она подчеркнула, что увлекается украинскими медиками, которые в таких непростых условиях, продолжают выполнять свой гражданский долг.

«Но несмотря на преступное бездействие и равнодушие власти, медики остаются верными клятве Гиппократа. В невыносимых условиях профессиональные, достойные и героические люди продолжаютм выполнять свою высокую миссию и сохраняют ценное достояние государства — здоровье и жизнь ее граждан», — констатировала парламентарий.

Отдельно в День медицинского работника Богомолец остановилась на врачах, которые спасают жизни в зоне АТО / ООС. «Особого уважения заслуживают медики, ежедневно спасают человеческие жизни в зоне АТО / ООС, оказывая помощь, как украинским бойцам, так и мирным жителям на прифронтовых территориях», — написала нардеп.

По ее словам, именно для поддержки медиков, работающих в зоне АТО / ООС 16 июня была организована «Праздник Ангелов в белых халатах». «Поэтому сегодня для поддержки всей медицинской общественности было организовано торжественные мероприятия» Праздник Ангелов в белых халатах «. «Этим праздником мы хотим укрепить моральный дух медиков, привлечь внимание высшего руководства государства к отреб и проблем, которые сейчас беспокоят медицинское сообщество, а также с требованиями врачей по повышению зарплат, обеспечение достойных условий труда и построения социальной системы здравоохранения по европейскому образцу. Я верю, что вместе мы сможем построить сильное государство, где медицина будет реальным приоритетом. Где будут с благодарностью и уважением относиться к врачам, обеспечивая им достойную жизнь», — подытожила глава профильного Комитета ВР.

Источник: «Главред»

«Невже тато більше ніколи не повернеться ?»

«Мужній, цілеспрямований і уважний до всього. Завжди відгукувався на прохання допомогти. У нашій родині все трималося на його плечах. Він дуже любив мене і нашу донечку», — згадує про свого загиблого в АТО чоловіка, бійця 40-ого батальйону територіальної оборони «Кривбас» Сергія Ганічева його дружина Ірина.

Майбутнє подружжя познайомилося один з одним в мережі Інтернет. Однак зустрілися лише через декілька тижнів переписок. «Це був 2007 рік. У Кривому Розі тоді комп’ютери та Інтернет почали масово з’являтися у домівках, тож ми також потрапили до цього списку. І обидвоє зареєструвалися на сайті знайомств. Списалися. Потім зустрілися. Знаєте, відчуття були такі, що ми старі друзі і давно не бачилися. Розповіли про себе і на тому розійшлися. Через деякий час побачилися знову, потім був Новий рік, на святкування якого Сергій запросив мене до себе, так ми і почали жити разом», — говорить дружина загиблого. Жінка каже, що доброта Сергія та його бажання допомогти і підставити своє плече, стали визначальними в розумінні того, що саме з цією людиною вона хоче прожити все своє життя. «У мене дуже хворіла мама тоді. І в моєму житті з’явився Сергій, думаю, що це Божа поміч була. Він мене підтримав і допомагав», — розповідає Ірина.

А потім молоді одружилися. Після весілля, родина Ганічевих переїхала жити до будинку, де Сергій все робив своїми руками. «Мені було дуже приємно, що поряд був справжній чоловік. Він знав ціну всьому. Працював і робив все для нашої сім’ї, аби ми себе почували у затишку та ні про що не хвилювалися», — говорить дружина загиблого.

А через декілька місяців у подружжя народилася донечка, яку назвали Юлею. «Сергій, звичайно, як і багато чоловіків хотів хлопчика, але, здається, появі дівчинці він теж невимовно радів, так він її любив. Співав колискові, читав книжки, гуляв. А от до першого класу відвести не встиг, хоча ми планували і думали про це. Також ми думали і про ще одну дитину, але це, на жаль, лишилося лише у планах і мріях, яким тепер ніколи не доведеться здійснитися», — розповідає Ірина Ганічева.

З початком подій Революції Гідності, Сергій Ганічев дуже переживав за долю країни і за українців, які вийшли на головну площу країни. Тоді ж трапилися перші смерті і Сергій дуже хотів їхати до Києва. «Я знала, що мій чоловік має загострене почуття справедливості і розуміла, що він не буде просто сидіти вдома і спостерігати за всім цим. Тож природньо, що я дуже боялася і переживала. Просила його не їхати, а потім наша донечка захворіла вітрянкою і Сергій разом з нею, тож лишилися всі вдома, але тільки на короткий проміжок часу. Він все таки знайшов можливість і поїхав на Майдан. Телефонуючи звідти, казав, що саме там визначається майбутнє нашої країни», — згадує Ірина.

З початком АТО на Сході країни, Сергій Ганічев прийняв рішення їхати боронити нашу державу. Тоді ж чоловік отримав повістку. Так він потрапив до лав 40-ого батальйону територіальної оборони «Кривбас». «Попервах, з зони АТО телефонував практично щодня. Потім, з початком активних бойових дій — нечасто. А коли говорили – найперше питав про донечку і казав аби ми не переживали і що все буде добре. Коли трапилася трагедія, мені зателефонували хлопці, котрі служили разом з моїм чоловіком. Найстрашніше було – не знайти тіло. Але Бог милував і після двотижневих пошуків на місці бою, Сергія знайшли і привезли нам у домовині. Було дуже страшно і я не вірила, що у ній – мій коханий», — хвилюючись пригадує Ірина.

Сергій Ганічев загинув під час нічного бою в районі с. Полтавське, Амвросіївського району, що на Донеччині. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Після похорон, перше питання Юлі було – де тато? – Я не стала щось вигадувати і все їй розповіла, а доня питає – а може він все ж повернеться?», — говорить дружина загиблого. У родині немає й дня, щоб вони не згадали про тата. «Висить портрет Сергія. Юля часто згадує його, підходить і обіймає рамку. Згадує, як вони гуляли, як він катав її на велосипеді…Це все дуже важко. Згадуючи, плачемо удвох. Вона й досі чекає, що станеться диво і тато повернеться», — каже Ірина.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Сергія Ганічева: дружині Ірині та 7-річній доньці Юлії надавши компенсацію та житло, що потребує ремонту. Зараз Юлія ходить до школи. Вона добра і товаристська дитина, яка пізнає світ. Юлія є дуже рухливою і швидко росте, тож у нагоді стануть іграшки, та сезонний одяг і взуття. Давайте допоможемо родині Сергія Ганічева, який віддав своє життя за мирне небо і за кожного з нас.

Ганічева Ірина Валентинівна 4188370022525530 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?!

«Руслан був цілим світом для нас, якого тепер вже немає. »

«Добрий та ласкавий. Не міг нікому відмовити, якщо про щось просили. Ніколи не сварився. Таких людей як він, більше не знаю. Лишилися тільки добрі спогади, в усьому», — так згадує про свого коханого чоловіка, загиблого в АТО, кадрового військового, бійця 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади Руслана Семчище його дружина Наталія. Вони вдвох прожили 16 років, виховували двійко дітей. Це була щаслива українська родина, яких є тисячі у нашій країні, але в одну мить прийшло горе, що назавжди змінило життя та долю жінок і дітей, які лишилися без чоловіка і батька.

Майбутнє подружжя познайомилися один з одним на весіллі у спільних знайомих. Наталія каже, що Руслан одраз впав в око, був гарним, високим, струнким із світлими косами. А коли познайомилася ближче і почали спілкуватися, перше добре враження, що склалося – підтвердилося, ба більше, очікування перевершилися. «Руслан був дуже уважним до дрібниць, а ще дуже добрим і лагідним. Ніколи не лишав мене на самоті із проблемами, завжди шукав вихід», — говорить дружина загиблого.Після весілля, молода сім’я спершу жила з батьками чоловіка, а потім вони подарували хату і Руслан з Наталією переїхали жити туди. «Батьки в Руслана теж були дуже добрими людьми, хочу ще раз подякувати їм за сина, якого так виростили і виховали. Вони нам також дуже багато допомогли і підтримували», — каже Наталія.

А через декілька місяців в Руслана і Наталії народилася дитина, появі якої вони дуже раділи. «Коли я була вагітною і ми з Русланом пішли на УЗД і стало відомо, що буде хлопчик. Для мого чоловіка це було невимовне щастя. Вирішили, що назвемо Іваном. А після виходу від лікаря і аж до самої зупинки, Руслан ніс мене на руках, таким він був щасливим, що я народжу йому хлопчика», — згадує дружина загиблого.

Коли народився Іван, Руслан Семчище з першого дня був завжди біля сина і допомагав своїй дружині. «Він давав мені можливість відпочити. Ходив з Іваном гуляти, читав йому казки. Ніколи не було такого, що тільки я займалася з сином», — згадує жінка. А через декілька років родина Семчище знову раділа – народився другий син, якого назвали Мирославом. «Як дітки трохи підросли, то дуже любили весь час проводити з татом. Він водив їх на каруселі. Разом вони змайстрували лавочки у дворф, стільці та стіл, за яким ми всі разом обідали. Вони і зараз згадують, що робили це разом з татом, якого їм так не вистачає…», — каже Наталія.

Ще з самого дитинства, Руслан Семчище мріяв бути військовим. Він хотів бути схожим на свого діда, який багато років віддав службі. Тож з 2003 року Руслан був на контракті у війську. А останні 12 років життя, служив у складі 128-ої окремої гірсько-піхотній бригаді, у складі якої і брав участь в АТО.

Рішення Руслана йти в АТО його родина не підтримувала. Батьки, сестра, дружина й діти просили Руслана не їхати. «В нього були проблеми зі здоров’ям — ще 2004 року у нього виявили тромб. Треба було негайно робити операцію, проте лікар порадив дороге лікування і воно допомогло уникнути хірургічного втручання. Хоча й стовідсотково не зняло проблему. Проте він казав, що не зможе дивитися в очі дітям, коли він, військовий, в час, коли в країні йде війна сидить вдома», — говорить дружина загиблого.

З липня 2014 року, Руслан Семчище вже знаходився у зоні бойових дій. Наталія каже, що чоловік часто телефонував додому, ніколи не жалівся і завжди казав, що в нього все добре. У відпустку приїхати не зміг, хоча планував. А одного дня, замість звичного телефонного дзвінка від чоловіка, Наталії зателефонували з військової частини і повідомили, що Руслана більше немає.

Руслан Семчище загинув під час виконання бойового завдання в районі смт. Станиця Луганська. Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Звістка про загибель Руслана сильно вплинула на його родину. Старший син Героя Іван, попервах після звістки про загибель батька замкнувся у собі, з ним займалися психологи, які змогли допомогти хлопцю. «Немає і дня, аби ми не згадували про Руслана. Дуже важко нам без нього. Це горе не можливо передати словами, мене зрозуміють лише ті, хто сам переживав подібне», — каже Наталія.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Руслана Семчище: дружині Наталії та синам: 17-річному Іванові і 15-річному Мирославу, надавши компенсацію, житло, яке потребує ремонту та призначивши пенсію. Зараз Іван вступає до університету, а Мирослав піде до 10 класу. Він захоплюється футболом, часто привозить додому різноманітні нагороди із змагань. Але попри всі успіхи і час, який минув від дня трагедії, дітям дуже не вистачає батька, його підтримки, поради та теплих слів. Тож давайте і ми не будемо забувати про родину нашого Героя Руслана Семчище

Семчище Наталія Михайлівна 4188370022289352 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?!

Полезная информация
УБД: льготы учаснтикам АТО и их семьям

Аналітичний звіт “Забезпечення потреб учасників російсько-української війни на місцевому рівні”

Аналітичний звіт «Забезпечення потреб учасників російсько-української війни на місцевому рівні».
Мета звіту – оцінити ефективність соцзахисту, реабілітації та реадаптації; визначити найкращі практики та основні тенденції надання соціальних послуг учасникам російсько-української війни на місцевому рівні.

Проаналізовані види соціальної підтримки:
– матеріальне забезпечення;
– поліпшення житлових питань;
– забезпечення земельними ділянками;
– пільги на проїзд;
– медичне забезпечення;
– професійна адаптація;
– заходи з інформування про права та пільги.

Які пільги надаються учасникам бойових дій в Україні у 2017 році?

Сьогодні багато питаннь виникає про те, які пільги надаються учасникам АТО. У державному законодавстві часто вводяться зміни, що стосуються цієї теми.

Незважаючи на це, вже сьогодні можна підвести точні підсумки і сформулювати алгоритм дій, необхідний учасникам боцових дій для оформлення пільг від держави.

Куди звернутися за наданням допомоги учаснику бойових дій?

Всім «атошнікам», бажаючим отримати допомогу від держави, необхідно звернутися до соціального фонду захисту громадян за місцем прописки (в паспорті). Перед візитом в соціальний орган необхідно зібрати наступний перелік документів:

  • заяву на отримання допомоги;
  • документ, який вказує на особистість і його копію;
  • оригінал посвідчення учасника АТО, його копія;
  • довідка з паспортного столу, яка вказує на кількість членів сім’ї;
  • ідентифікаційний код платника податків;
  • дані про житло і житлові умови, інформація, яка вказує на суми щомісячних виплат за послуги комунальні.

Соціальний фонд обробляє отримані дані, вносить інформація в базу даних, в якій відбувається реєстрація осіб, які мають право отримувати пільги на комунальні послуги.

Через певний проміжок часу орган видає фізичній особі на руки довідку, яка є своєрідним дозволом на отримання знижок при оплаті комунальних послуг. Копію цього паперу необхідно зареєструвати у всіх інстанціях, які обслуговують платника.

Відвідувати кожну організацію доведеться самостійно, так як соціальний фонд не співпрацює безпосередньо з постачальниками послуг, які надаються населенню.

Пільги військовим — яка знижка передбачена?

За державним законодавством знижки на газ і електроенергію надаються:

  • військовим;
  • дружинам і дітям військових;
  • іншим членам сім’ї, які проживають на одній території.

Пільги сім’ї загиблого в АТО нараховуються на загальних державних підставах, регламентованих законом.

Загальні комунальні послуги, що надаються всім громадянам України, оплачуються учасником бойових дій зі знижкою сімдесят п’ять відсотків. Ветеранам військової служби необхідно дотримуватися загального соціального мінімуму за споживанням води, газу і світла для отримання знижки. Перевищення покладений мінімум спричинить за собою використання тарифів, загальних для всіх громадян України.

Інші види допомоги учасникам АТО

Користування зниженими тарифами є тільки одним напрямком програми підтримки учасника бойових дій. Всього в законі регламентовано близько двадцяти видів пільг, на які можуть розраховувати військові.

Пільги учасникам АТО в обов’язковому порядку передбачають отримання лікарських і медичних препаратів на безкоштовній основі. Також військовий має право на медичне обслуговування, консультацію і обстеження.

Особливо важливою сферою допомоги є протезування. Враховується не тільки стоматологічні обслуговування. Громадяни з особливим соціальним статусом можуть отримувати безкоштовні протези та інші, необхідні для повноцінного життя, вироби, консультації та обстеження.

Є приємні дрібниці і при встановленні засобів зв’язку. Учасники бойових дій та інваліди війни позачергово обслуговуються компаніями, що надають послуги зв’язку. Держава забезпечує і знижки на надання послуг такого роду. «Атошніку» доведеться платити за все двадцять відсотків від загальної суми тарифу. Додаткові витрати, пов’язані зі зв’язком і встановленням квартирного телефону, знижуються на п’ятдесят відсотків. Плата абонентів нараховується в розмірі п’ятдесяти відсотків від загальної суми тарифу.

Пільги учасникам бойових дій передбачають обов’язкову щорічну фінансову допомогу, яка виплачує до п’ятого травня кожного року. КМУ встановлює розмір допомоги, ґрунтуючись на індивідуальних особливостях участі громадянина в бойових діях.

У перелік пільг учасникам АТО входять і транспортні знижки. Військові і інваліди війни можуть скористатися п’ятдесятивідсотковою знижкою або один раз на рік отримати квитки (туди і назад) на абсолютно безкоштовній основі. Враховується транспорт:

Скористатися такою можливістю можна тільки при наявності талона, який оформляється в певному відомстві. Для отримання дозволу на безкоштовний проїзд необхідно звернутися в ту установу, яка займалася питаннями оформлення особливого соціального статусу.

Також, учасники АТО звільнені від сплати військового збору, ставка якого дорівнює 1,5% від об’єкта оподаткування у всіх випадках.

Учасники АТО, які ведуть підприємницьку діяльність звільняються від сплати податків і зборів на період мобілізації.

На які виплати можуть розраховувати учасники АТО?

Пільги учасникам бойових дій України в 2017 році передбачають підвищення пенсії або допомоги за утримання непрацездатних. Військовим пенсіонерам виплачується допомога в розмірі суми, яка перевищує прожитковий мінімум на двадцять п’ять відсотків. Дані виплати заміщають офіційну пенсію, на яку може розраховувати громадянин.

Додатковою допомогою є надбавка в розмірі сорока гривень, цільове призначення якої полягає в поліпшенні умов життя. Дана виплата не залежить від наступного:

  • рівень пенсії або соціальної допомоги;
  • надбавки;
  • премії;
  • нагороди;
  • цільова допомога;
  • пенсія додаткова.

Під час активних бойових дій громадянин може розраховувати на подвійну виплату за такими статтями:

  • робота за спеціальністю;
  • стаж;
  • вислуга років;
  • стаж роботи в державній структурі.

Зміни в системі освіти

Державне законодавство захищає інтереси не тільки громадян, які брали безпосередню участь у захисті свободи України, а й сімей військових. Пільги для дітей учасників бойових дій України передбачають можливість отримання безкоштовної середньої технічної або вищої освіти у вищих навчальних закладах України.

Законодавство регламентує, які пільги належать дітям учасників АТО. На отримання пільгового освіти можуть розраховувати:

  • учасники бойових дій, небезпечних акцій протесту і збройних конфліктів;
  • діти військових, які брали участь в антитерористичній операції;,
  • діти, чиї батьки загинули в процесі оборони суверенності і свободи України;
  • діти, які мають державний статус переселенців.

Пільги дітям учасників АТО гарантовані законодавством України, тому кожен громадянин даної категорії може скористатися можливістю безкоштовної освіти.

На пільги учасникам АТО і їх сім’ям встановлюються чіткі стандарти в системі освіти. Діти, які не досягли двадцяти трьох років, можуть претендувати не тільки на бюджетне отримання освіти, а й на соціальні стипендії, безкоштовні підручники і методичні матеріали, а також проживання в гуртожитках державних університетів.

Питання про те, які пільги дітям учасників АТО передбачені, регулюється не тільки законами, які належать до військових дій на території Сходу України. Стандартизуючи правила і норми, влада враховує:

  • основи соціального захисту дітей;
  • охорону дитинства;
  • охорону материнства.

У деяких регіонах України вже діють пільги в школі для дітей учасників АТО. Безкоштовне харчування зможуть отримувати діти дошкільного віку в дитячих садах і школярі.

Пільги непрацездатним учасникам АТО

Залишається актуальним питання і те, якими пільгами користуються військові, які втратили працездатність або отримали серйозну травму під час захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Пільги при військовій травмі встановлюються на основі висновку медичного закладу. Відсоток надбавки буде розраховуватися по групі інвалідності. Громадяни першої і другої групи отримують вісімдесят п’ять відсотків. Інваліди третьої групи можуть розраховувати на п’ятдесят відсотків.

Отримання лікарських засобів і медичної допомоги є правом кожної людини, який отримав травму або втратив працездатність на полі бою. Після закінчення курсу лікування учасники бойових дій можуть пройти профілактичне і оздоровче лікування в профілакторії або санаторії.

Перелік пільг для учасників АТО

Основні пільги учасникам АТО, які надаються відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Податкового кодексу України зібрані в списку нижче:

  • безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;
  • першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
  • безкоштовне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування;
  • 100% знижка для інвалідів війни та 75% знижка учасникам бойових дій плати за користування житлом (квартплата) та комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 м2 загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає в житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку оплати, та додатково 10,5 м2 на сім’ю), а також 75% знижка на вартість палива для осіб, які проживають в будинках, що не мають центрального опалення;
  • безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів незалежно від відстані та місця проживання;
  • користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
  • щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;
  • першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;
  • виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
  • використання чергової щорічної відпустки у зручний час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;
  • переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємства, установи, організації;,
  • першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;
  • одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва;
  • першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;
  • безкоштовний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50% знижкою;
  • по сплаті податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;
  • позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20% від тарифів вартості основних і 50% — додаткових робіт). Абонплата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50% від затверджених тарифів;
    першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;
  • позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов’язані з доглядом за цим ветераном війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;
  • учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів та на курси для отримання відповідних професій;
  • пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
  • щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога в розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України;
  • пільга зі сплати земельного податку. Звільнення від сплати податку за земельні ділянки поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання: для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га, а для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більше 2 га;
  • фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, покликані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов’язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами військового часу, на весь період їх військової служби звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності по ПДФО та ЄСВ;
  • не обкладаються військовим збором на період участі в АТО;
  • безкоштовне оздоровлення для дітей учасників АТО, підручники, проживання в гуртожитку, соціальні стипендії, повне або часткове навчання за рахунок бюджету, довгострокові кредити на освіту на пільгових умовах, соціальні стипендії;
  • час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, зараховується в їх вислугу років, стаж роботи, стаж роботи за фахом, а також до стажу державної служби в подвійному розмірі.

Крім того, додаткові пільги і гарантії учасникам АТО можуть бути встановлені рішеннями органів місцевого самоврядування.

Президент доручив підвищити розмір доплат військовим, які знаходяться на передовій до 6 тис. грн., на другій лінії до 2,4 тис. грн.

«Сьогодні я дав доручення Міністру оборони підняти доплати, які отримують військовослужбовці, які знаходяться на першій лінії – лінії зіткнення – до 6 тис. грн. А військовослужбовцям, які знаходяться на другій лінії – до 2,4 тис. грн.», — повідомив Петро Порошенко під час робочої поїздки до Донецької області.

«Я впевнений в тому, що ми маємо створювати і фінансову, і матеріальну мотивацію для того, щоб надійно були захищені і забезпечені українські військовослужбовці. Зараз ми маємо витрачати гроші український платників податків, гроші української держави, в першу чергу на те, щоб забезпечити надійну обороноздатність», — підкреслив Президент.

Глава держави наголосив, що не міг сьогодні не приїхати туди, де «найкращі з найкращих, найсміливіші із найсміливіших, найсильніші з найсильніших захищають нашу країну від агресії з боку Російської Федерації».

«Очевидно, що саме тут найбільш важливе місце, де ми маємо вітати і дякувати. За кілька годин вся Україна, забувши на мить про проблеми та турботи, з мріями та надією зустріне 2017 рік. Можливістю ж мирно відзначити це свято, — як і Різдво Христове, що у нас незабаром, — ми зобов’язані Збройним Силам України, Національній гвардії, присутнім тут прикордонникам, СБУ, іншим силовим структурам», — сказав Президент.

Петро Порошенко наголосив, що прибув сьогодні на Донеччину в Маріуполь, щоби виказати українському воїнству велику пошану і подяку. «Від усіх ваших співвітчизників, від держави. І від себе особисто. І не лише як від Президента і Верховного Головнокомандувача, але й як від українця-громадянина, як чоловіка і сина, як батька чотирьох дітей і діда двох онуків», — сказав він.

Глава держави розповів, що кілька годин тому побував на передовій, де зустрівся із бійцями 36-ї окремої бригади морської піхоти, які несуть свою службу зараз під Широкино. За його словами, морські піхотинці героїчно і мужньо утримують позиції на Маріупольському напрямку.

«Ми маємо справу з ворогом, у якого – нічого святого, навіть Різдва. Хоча інтенсивність вогню бойовиків дещо зменшилася, жодної тиші, про яку було домовлено у Мінську, так і не настало», — сказав він та нагадав, що два тижні тому російсько-терористичні підрозділи намагалися захопити два наших опорних пункти в районі селища Луганське, що на Світлодарській дузі. Українські воїни не лише відбили атаки ворога, але й перейшли у контратаку. Завдавши окупантам серйозних втрат, здобули перемогу, покращивши диспозицію наших військ, зазначив Президент.

«Напруженою обстановка залишається на Маріупольському напрямку, де останнім часом ворог застосовує практично весь спектр наявного в нього озброєння – за винятком хіба що реактивної артилерії», — зазначив Президент.

Петро Порошенко зазначив, що лише протягом цього року 211 військовослужбовців Збройних Сил України віддали своє життя за мир, свободу нашої держави, захищаючи її від агресора

Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання

Президент особливо наголосив, що цього року завдання зміцнення обороноздатності вирішувалось без мобілізації. «Четверту, п’яту, шосту черги – демобілізували. Українські воїни повернулися додому, до мирного життя, до рідних та близьких і зараз вдома зустрічають Новий рік. Замість же сьомої, восьмої та дев’ятої хвиль укладено майже сімдесят тисяч контрактів добровольців, які записались до лав Збройних Сил. І, зауважу, що лише завдяки Мінським домовленостям, ми виграли час для переведення армії на професійну основу та для її озброєння, доозброєння та переозброєння», — зазначив він.

Петро Порошенко також зауважив, що на оборонно-безпековий сектор Україна витрачає 5% ВВП, безпосередньо на армію – більше 3%.