Коап ст 1219 ч32

admin

Український юридичний портал

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

1. При визначенні обсягу спадщини слід виходити з презумпції того, що права та обов’язки, суб’єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов’язки є нерозривно пов’язаними з особою спадкодавця. Перелік таких прав та обов’язків, зазначених у пунктах 1 — 5 цієї статті, є відкритим.

2. Передусім закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безперечною ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Таким є, наприклад, право на життя, на охорону здоров’я, на ім’я, право авторства тощо). Разом з тим деякі особисті немайнові права є тісно пов’язаними з майновими відносинами, і нерозривний зв’язок цих прав з суб’єктом не є настільки очевидним.

Наприклад, Закон «Про авторське право і суміжні права» до особистих прав автора відносить право авторства, право на ім’я, а також право на недоторканість твору (ст. 14). Право авторства і право автора на ім’я є невід’ємними від особи автора твору і не можуть належати іншій особі, крім самого автора, ні за його життя, ні після його смерті.

Складнішим є питання, чи переходить у спадщину право на недоторканість твору, яке полягає у наданій авторові твору правомочності вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (підпункт 4 пункту 1 ст. 14).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону «Про авторське право і суміжні права» спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Із змісту цієї норми не зрозуміло, чи наділяються спадкоємці померлого автора цим правом в порядку спадкового наступництва або ж, навпаки, воно виникає на підставі прямої вказівки закону.

Очевидно, що правильним є висновок про неможливість успадкування цього права. Якби законодавець дійсно мав на увазі перехід права на недоторканість твору в порядку спадкового наступництва, то це знайшло б своє відображення у ч. 1 ст. 29, яка чітко регламентує обсяг авторських прав, що переходять у спадщину, і не було б потреби у конструюванні окремої норми, на кшталт сформульованої у ч. 2 ст. 29. Останню ж не можна розглядати як виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 29, про перехід у спадщину лише майнових прав автора. Право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, про яке йдеться у ч. 2 ст. 29, з’являється у спадкоємців не на підставі спадкового правонаступництва, а надається їм вперше спеціальною нормою закону з метою захисту немайнових прав померлого автора.

Закон «Про авторське право і суміжні права» містить загальне правило про те, що у спадщину переходять майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, а особисті (немайнові) права не входять до її складу (ч. 1 ст. 29). Таким чином, Закон дає негативну відповідь питання, чи переходять до спадкоємців померлого автора твору науки, літератури, мистецтва належні йому немайнові права.

Хоча аналіз чинного законодавства з питань авторських правовідносин і свідчить про те, що особисті немайнові права автора не успадковуються, на наш погляд, все ж варто припустити можливість спадкового наступництва таких прав. До такого висновку спонукає, перш за все, умовність критеріїв поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові. Будь-яке право, що належить авторові, може мати своєю метою охорону як майнових, так і особистих інтересів автора. Такі права, як право вважатися автором твору, право на ім’я і право на недоторканість твору є настільки тісно пов’язаними з особистістю автора, що не можуть бути ним відчужені за життя і не можуть переходити до спадкоємців після його смерті. Хоча у спадкоємців автора у зв’язку з його смертю і виникають повноваження щодо захисту цих прав, але зміст правомочностей спадкоємців є вужчим, ніж обсяг прав самого автора, оскільки до них не переходять безпосередньо права автора, а з’являється лише право на їх захист.

Великою мірою умовність поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові підтверджується тим, що деякі права, віднесені чинним законодавством до майнових, можуть тією ж мірою вважатися і особистими правами автора. Такими є, наприклад, право на відтворення, право на публічне виконання та публічне сповіщення, право переробки, адаптації, аранжування та внесення інших подібних змін до твору. Стосовно останнього в літературі була цілком справедливо висловлена думка, що хоча спадкове наступництво цього права і відбувається в складі інших майнових прав автора, але по суті у спадщину переходять особисті правомочності автора, а це, в свою чергу, фактично призводить до того, що спадкоємці одержують право самостійно змінити авторський твір за формою і за змістом, що суперечить інтересам охорони прав автора (Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. Навчальний посібник. — К.: «Наукова думка», 2000. — С. 89 — 90).

Варто звернути увагу на те, що Закон «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 23 грудня 1993 р. до числа особистих прав автора, які не могли бути об’єктом спадкування, зараховував також і право на обнародування твору. Водночас серед сукупності майнових авторських прав цей Закон виділяв право автора дозволяти або забороняти відтворення творів, їх публічне виконання, сповіщення і показ, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників творів. Але і право на обнародування твору, тобто на випуск твору в світ, здійснюється переважно шляхом його відтворення, розповсюдження або за допомогою будь-якого з інших перелічених способів. Відповідно, право на обнародування за своєю правовою природою не є позбавленим майнового змісту, оскільки воно покликане охороняти не лише особисті, але й майнові інтереси автора, що виявляється, наприклад, у праві на одержання авторської винагороди у зв’язку з опублікуванням твору.

Викладене дає підстави для висновку, що право на обнародування, будучи віднесеним до немайнових прав автора, тим не менш мало майновий зміст і тому включалося до складу спадщини.

Додатковим аргументом на користь викладеної позиції може бути те, що ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» не містить вичерпного переліку особистих (немайнових) прав, адже інші норми цього Закону дають підстави припустити існування й інших особистих прав автора, зокрема, права на одержання авторського свідоцтва. Це право, не будучи реалізованим автором, переходить до його спадкоємців.

ЦК України не визначає юридичної долі обов’язків, які мають немайновий зміст. Оскільки закон прямо забороняє спадкування особистих немайнових прав, можна припустити аналогічне і стосовно особистих немайнових обов’язків. Водночас не можна не відзначити, що заповідач поряд із призначенням спадкоємців і розподілом між ними матеріальних благ вправі також включати до заповіту розпорядження особистого характеру (абзац четвертий п. 160 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

3. Право на участь у товариствах за ч. 1 ст. 100 ЦК є особистим немайновим правом, а тому з огляду на норму пункту першого ч. 1 ст. 1219 ЦК не є об’єктом спадкування. Разом з тим права, що випливають з участі особи у товаристві, можуть бути предметом їх передачі іншому суб’єкту за життя учасника товариства і можуть виникати у його спадкоємців після його смерті.

З урахуванням особливостей деяких прав та обов’язків, що набуваються особою в процесі здійснення господарської діяльності, а також з метою забезпечення законних прав інших учасників цивільного обороту, в новому законодавстві існують норми, що встановлюють особливості спадкування окремих видів майна. Стосовно певних видів майна, набутих спадкодавцем в процесі здійснення ним господарської діяльності, вказані особливості полягають у тому, що до складу спадщини включаються не самі права та обов’язки, носієм яких був померлий, а інші права, які за умови здійснення їх спадкоємцями слугуватимуть підставою придбання ними тих прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві. Причому реалізація цих прав залежить не лише від бажання самого спадкоємця, але й від волі інших осіб, причетних до господарської діяльності товариства (див. коментар до ст. 1216 ЦК України).

На відміну від товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства, де їхні учасники мають зобов’язальні права на частку у майні товариства (право вимоги її при ліквідації товариства, у разі виходу учасника зі складу товариства), в акціонерних товариствах їх учасникові (акціонерові) належить право власності на акцію, як документ, що підтверджує членство цієї особи в акціонерному товаристві. Отже, обов’язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціонера є придбання ним права власності на акцію.

4. До складу спадщини не включається право на відшкодування шкоди, завданої спадкодавцеві каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Водночас, як випливає із змісту ст. 1231 ЦК, до спадкоємців переходять зобов’язання спадкодавця не договірного характеру (див. коментар до цієї статті).

5. Право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім’ї, бажаючих їх отримати. В такому разі ст. 1227 ЦК України встановлює, що право вимагати виплати таких сум входить до складу спадщини.

6. Згідно ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. З цієї норми можна зробити висновок про те, що за загальним правилом смерть однієї із сторін зобов’язання не тягне за собою припинення зобов’язання. В якості прикладу зі смертю його сторін можна назвати припинення договору доручення внаслідок смерті довірителя або повіреного (пункт 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України).

7. Перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини, є невичерпним. До нього можна зарахувати права та обов’язки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК УРСР, права та обов’язки сторін за спадковим договором (глава 90 ЦК), право на отримання приватизаційних паперів, неодержаних спадкодавцем (ч. 4 ст. 2 Закону «Про приватизаційні папери»). Керуючись принципом свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦК) сторони мають право встановити, що договір припиняється, а права та обов’язки, що виникли у зв’язку з його укладенням та виконанням, до спадкоємців сторін не переходять.

Торги, тендеры, госзаказ

Информация

426 записей

— участие в тендерах по 44-ФЗ (Подготовка документации, Показать полностью… в том числе подготовка Формы-2, подача заявки, непосредственное участие в процедуре);

— участие в тендерах 223-ФЗ;
— получение банковских гарантий (Гарантии без залога и без обеспечения, сложные случаи, большие гарантии от 50 млн.);
— получение ЭЦП для госзаказа (для участия в электронных аукционах, получение ЭЦП в течении 3-х дней);
— регистрация на Портале Поставщиков и аккредитация на 5 Федеральных Электронных торговых площадках;
— защита интересов в ФАС;
— участие в коммерческих торгах;
— участие в имущественных торгах.

С начала действия сайта ООС (www.zakupki.gov.ru) наша фирма оказала услуги многим коммерческим и государственным организациям (в роли поставщика), по получению Электронно-цифровой подписи (ЭЦП) для участия в госзаказе, по прохождению аккредитации на 5 федеральных электронных торговых площадках (etp.roseltorg,ru; sberbank-ast.ru; mixes-etp.ru; zakazrf.ru; rts-tender.ru), по подготовке документации для участия, по комплексному сопровождению организации на торгах, а так же по регистрации на Портале Поставщиков, и размещению оферт на Портале Поставщиков.

Наши сотрудники всегда готовы Вас проконсультировать по любым вопросам, касающихся торгов и электронных систем относящися к торгам.

#Контроль и #ответственность
Когда и зачем #заказчиков проверит #финконтроль
http://sma-ltd.ru/
Плановые или выездные проверки заказчиков помимо казначейства проводят органы внутреннего финконтроля. Показать полностью… Эти муниципальные структуры в регионах называются по-разному. Например: департамент финансов городской администрации, финансовый отдел администрации городского округа, администрация сельского поселения и т. п. У них есть такое право. Расскажем, что перепроверить в документах перед приходом контролеров, чтобы избежать штрафов и предписаний, и что подписать после проверки.

Кто может проверять заказчиков
Как узнать, что закупки проверит местный финконтроль
В каждом регионе есть сводный план проверок, который проводят органы внутреннего финансового контроля. Он вывешен в ЕИС и на официальных порталах органов власти (см. пример).

Коап ст 1219 ч32

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

1. При визначенні обсягу спадщини слід виходити з презумпції того, що права та обов’язки, суб’єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов’язки є нерозривно пов’язаними з особою спадкодавця. Перелік таких прав та обов’язків, зазначених у пунктах 1 — 5 цієї статті, є відкритим.

2. Передусім закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безперечною ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Таким є, наприклад, право на життя, на охорону здоров’я, на ім’я, право авторства тощо). Разом з тим деякі особисті немайнові права є тісно пов’язаними з майновими відносинами, і нерозривний зв’язок цих прав з суб’єктом не є настільки очевидним.

Наприклад, Закон «Про авторське право і суміжні права» до особистих прав автора відносить право авторства, право на ім’я, а також право на недоторканість твору (ст. 14). Право авторства і право автора на ім’я є невід’ємними від особи автора твору і не можуть належати іншій особі, крім самого автора, ні за його життя, ні після його смерті.

Складнішим є питання, чи переходить у спадщину право на недоторканість твору, яке полягає у наданій авторові твору правомочності вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (підпункт 4 пункту 1 ст. 14).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону «Про авторське право і суміжні права» спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Із змісту цієї норми не зрозуміло, чи наділяються спадкоємці померлого автора цим правом в порядку спадкового наступництва або ж, навпаки, воно виникає на підставі прямої вказівки закону.

Очевидно, що правильним є висновок про неможливість успадкування цього права. Якби законодавець дійсно мав на увазі перехід права на недоторканість твору в порядку спадкового наступництва, то це знайшло б своє відображення у ч. 1 ст. 29, яка чітко регламентує обсяг авторських прав, що переходять у спадщину, і не було б потреби у конструюванні окремої норми, на кшталт сформульованої у ч. 2 ст. 29. Останню ж не можна розглядати як виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 29, про перехід у спадщину лише майнових прав автора. Право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, про яке йдеться у ч. 2 ст. 29, з’являється у спадкоємців не на підставі спадкового правонаступництва, а надається їм вперше спеціальною нормою закону з метою захисту немайнових прав померлого автора.

Закон «Про авторське право і суміжні права» містить загальне правило про те, що у спадщину переходять майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, а особисті (немайнові) права не входять до її складу (ч. 1 ст. 29). Таким чином, Закон дає негативну відповідь питання, чи переходять до спадкоємців померлого автора твору науки, літератури, мистецтва належні йому немайнові права.

Хоча аналіз чинного законодавства з питань авторських правовідносин і свідчить про те, що особисті немайнові права автора не успадковуються, на наш погляд, все ж варто припустити можливість спадкового наступництва таких прав. До такого висновку спонукає, перш за все, умовність критеріїв поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові. Будь-яке право, що належить авторові, може мати своєю метою охорону як майнових, так і особистих інтересів автора. Такі права, як право вважатися автором твору, право на ім’я і право на недоторканість твору є настільки тісно пов’язаними з особистістю автора, що не можуть бути ним відчужені за життя і не можуть переходити до спадкоємців після його смерті. Хоча у спадкоємців автора у зв’язку з його смертю і виникають повноваження щодо захисту цих прав, але зміст правомочностей спадкоємців є вужчим, ніж обсяг прав самого автора, оскільки до них не переходять безпосередньо права автора, а з’являється лише право на їх захист.

Великою мірою умовність поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові підтверджується тим, що деякі права, віднесені чинним законодавством до майнових, можуть тією ж мірою вважатися і особистими правами автора. Такими є, наприклад, право на відтворення, право на публічне виконання та публічне сповіщення, право переробки, адаптації, аранжування та внесення інших подібних змін до твору. Стосовно останнього в літературі була цілком справедливо висловлена думка, що хоча спадкове наступництво цього права і відбувається в складі інших майнових прав автора, але по суті у спадщину переходять особисті правомочності автора, а це, в свою чергу, фактично призводить до того, що спадкоємці одержують право самостійно змінити авторський твір за формою і за змістом, що суперечить інтересам охорони прав автора (Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. Навчальний посібник. — К.: «Наукова думка», 2000. — С. 89 — 90).

Варто звернути увагу на те, що Закон «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 23 грудня 1993 р. до числа особистих прав автора, які не могли бути об’єктом спадкування, зараховував також і право на обнародування твору. Водночас серед сукупності майнових авторських прав цей Закон виділяв право автора дозволяти або забороняти відтворення творів, їх публічне виконання, сповіщення і показ, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників творів. Але і право на обнародування твору, тобто на випуск твору в світ, здійснюється переважно шляхом його відтворення, розповсюдження або за допомогою будь-якого з інших перелічених способів. Відповідно, право на обнародування за своєю правовою природою не є позбавленим майнового змісту, оскільки воно покликане охороняти не лише особисті, але й майнові інтереси автора, що виявляється, наприклад, у праві на одержання авторської винагороди у зв’язку з опублікуванням твору.

Викладене дає підстави для висновку, що право на обнародування, будучи віднесеним до немайнових прав автора, тим не менш мало майновий зміст і тому включалося до складу спадщини.

Додатковим аргументом на користь викладеної позиції може бути те, що ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» не містить вичерпного переліку особистих (немайнових) прав, адже інші норми цього Закону дають підстави припустити існування й інших особистих прав автора, зокрема, права на одержання авторського свідоцтва. Це право, не будучи реалізованим автором, переходить до його спадкоємців.

ЦК України не визначає юридичної долі обов’язків, які мають немайновий зміст. Оскільки закон прямо забороняє спадкування особистих немайнових прав, можна припустити аналогічне і стосовно особистих немайнових обов’язків. Водночас не можна не відзначити, що заповідач поряд із призначенням спадкоємців і розподілом між ними матеріальних благ вправі також включати до заповіту розпорядження особистого характеру (абзац четвертий п. 160 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

3. Право на участь у товариствах за ч. 1 ст. 100 ЦК є особистим немайновим правом, а тому з огляду на норму пункту першого ч. 1 ст. 1219 ЦК не є об’єктом спадкування. Разом з тим права, що випливають з участі особи у товаристві, можуть бути предметом їх передачі іншому суб’єкту за життя учасника товариства і можуть виникати у його спадкоємців після його смерті.

З урахуванням особливостей деяких прав та обов’язків, що набуваються особою в процесі здійснення господарської діяльності, а також з метою забезпечення законних прав інших учасників цивільного обороту, в новому законодавстві існують норми, що встановлюють особливості спадкування окремих видів майна. Стосовно певних видів майна, набутих спадкодавцем в процесі здійснення ним господарської діяльності, вказані особливості полягають у тому, що до складу спадщини включаються не самі права та обов’язки, носієм яких був померлий, а інші права, які за умови здійснення їх спадкоємцями слугуватимуть підставою придбання ними тих прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві. Причому реалізація цих прав залежить не лише від бажання самого спадкоємця, але й від волі інших осіб, причетних до господарської діяльності товариства (див. коментар до ст. 1216 ЦК України).

На відміну від товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства, де їхні учасники мають зобов’язальні права на частку у майні товариства (право вимоги її при ліквідації товариства, у разі виходу учасника зі складу товариства), в акціонерних товариствах їх учасникові (акціонерові) належить право власності на акцію, як документ, що підтверджує членство цієї особи в акціонерному товаристві. Отже, обов’язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціонера є придбання ним права власності на акцію.

4. До складу спадщини не включається право на відшкодування шкоди, завданої спадкодавцеві каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Водночас, як випливає із змісту ст. 1231 ЦК, до спадкоємців переходять зобов’язання спадкодавця не договірного характеру (див. коментар до цієї статті).

5. Право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім’ї, бажаючих їх отримати. В такому разі ст. 1227 ЦК України встановлює, що право вимагати виплати таких сум входить до складу спадщини.

6. Згідно ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. З цієї норми можна зробити висновок про те, що за загальним правилом смерть однієї із сторін зобов’язання не тягне за собою припинення зобов’язання. В якості прикладу зі смертю його сторін можна назвати припинення договору доручення внаслідок смерті довірителя або повіреного (пункт 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України).

7. Перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини, є невичерпним. До нього можна зарахувати права та обов’язки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК УРСР, права та обов’язки сторін за спадковим договором (глава 90 ЦК), право на отримання приватизаційних паперів, неодержаних спадкодавцем (ч. 4 ст. 2 Закону «Про приватизаційні папери»). Керуючись принципом свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦК) сторони мають право встановити, що договір припиняється, а права та обов’язки, що виникли у зв’язку з його укладенням та виконанням, до спадкоємців сторін не переходять.

Страхование ответственности

Рынок страховых услуг динамично развивается, набор страховых услуг с каждым годом становится все разнообразнее. В данной статье рассмотрим еще один вид страхования, касающийся практически каждого предприятия, — это страхование ответственности, которое, в зависимости от сферы деятельности предприятия, может быть как обязательным, так и добровольным.

Основы страхования ответственности, как и остальных видов страхования, регламентируются Законом о страховании. Статья 4 данного Закона предусматривает, что предметом договора страхования, наряду с имущественным и личным страхованием, может быть страхование ответственности (возмещение страхователем причиненного им вреда лицу или его имуществу, а также вреда, причиненного юридическому лицу). При этом, в соответствии со ст. 5 этого Закона, такое страхование бывает как добровольным, так и обязательным (см. таблицу 1).

Наиболее распространенными в практике страхового дела являются следующие виды страхования ответственности:

1) страхование гражданско-правовой ответственности владельцев наземных транспортных средств (далее — ТС);

2) страхование ответственности туроператоров за вред, причиненный жизни или здоровью туриста либо его имуществу;

3) страхование ответственности перевозчиков и т.п.

Рассмотрим подробнее некоторые виды страхования ответственности, которые чаще всего встречаются в хозяйственной деятельности предприятий.

Страхование гражданской ответственности владельцев наземных ТС

Одним из наиболее распространенных видов страхования является страхование гражданско-правовой ответственности владельцев наземных ТС. Оно охватывает все виды наземного транспорта, является обязательным в соответствии со ст. 7 Закона о страховании (см. таблицу 1) и регулируется Законом №1961.

Виды обязательного и добровольного страхования ответственности

Страховщики предлагают своим клиентам комплексные программы страхования ответственности всех видов наземных ТС и включают страхование легковых, грузовых автомобилей, автобусов, сельскохозяйственной и специальной техники. По договору страхования можно застраховать также и дополнительное оборудование, к которому относится стационарно установленное оборудование, не входящее в заводскую комплектацию транспортного средства.

Договоры страхования гражданско-правовой ответственности владельцев наземных ТС, в соответствии со ст. 10 Закона №1961, бывают внутренними и международными. Внутренние договоры страхования действуют только на территории Украины, а международные — на территории стран, указанных в таких договорах 1 .

1 Договоры международного страхования, действующие на территории стран — членов международной системы автомобильного страхования «Зеленая карточка», заверяются соответствующим единообразным сертификатом «Зеленая карточка», который признается и действует в этих странах. Зеленая карточка — система международных договоров об обязательном страховании гражданской ответственности владельцев автотранспорта, выезжающих в страны — члены этой системы.

Статьей 15 Закона №1961 определено, что договоры обязательного страхования гражданско-правовой ответственности могут заключаться на условиях страхования ответственности за вред, причиненный жизни, здоровью, имуществу третьих лиц в результате:

1) эксплуатации транспортного средства (определенного в договоре страхования) любым лицом, эксплуатирующим его на законных основаниях (договор I типа);

2) эксплуатации любого транспортного средства или одного из транспортных средств, определенных в договоре, лицом, указанным в договоре страхования (договор II типа);

3) эксплуатации транспортного средства (определенного в договоре страхования) лицом, указанным в договоре страхования, или одним из лиц, указанных в договоре (договор III типа).

Заметим также, что договоры гражданско-правовой ответственности владельцев наземных транспортных средств заключаются с учетом базового платежа и корректирующих коэффициентов в соответствии с п. 7.2 Закона №1961, которым определено, что размер базового платежа 1 и корректирующих коэффициентов (согласно п. 6 Заключительных положений данного Закона) рассчитывается «. МТСБУ 2 актуарным методом на основе статистических данных и уровня убыточности данного вида страхования в целом по отрасли за последний расчетный период, составляющий не менее одного года».

1 В соответствии с Распоряжением Госфинуслуг от 16.12.2004 г. №3099 базовый страховой платеж по договорам обязательного страхования гражданско-правовой ответственности владельцев наземных транспортных средств по представлению Моторного (транспортного) страхового бюро Украины составляет 291 грн 49 коп.

2 Моторное (транспортное) страховое бюро Украины.

Статья 9 Закона №1961 устанавливает обязательный лимит ответственности страховщика, в пределах которого страховщик обязан выплатить страховое возмещение согласно условиям договора:

1) в соответствии с п. 9.2 за вред, причиненный имуществу пострадавших, такой лимит составляет 25500 грн на одного пострадавшего. Если общий размер вреда по одному страховому случаю превышает пятикратный лимит ответственности страховщика (25500 х 5 = 127500 грн), возмещение каждому пострадавшему пропорционально уменьшается;

2) п. 9.3 устанавливает, что обязательный лимит ответственности страховщика за вред, причиненный жизни и здоровью пострадавшего, составляет 51000 грн на одно лицо и выплачивается по каждому страховому случаю, наступившему в период действия договора;

3) согласно п. 9.5 Закона размеры лимитов ответственности страховщика должны пересматриваться уполномоченным органом в соответствии с уровнем инфляции и индексом потребительских цен.

Льготы по отдельным категориям граждан установлены ст. 13 Закона №1961. Таковыми являются:

1) освобожденные от обязательного страхования гражданско-правовой ответственности на территории Украины (при этом возмещение убытков от дорожно-транспортного происшествия (далее — ДТП), виновниками которого являются указанные лица, производит МТСБУ в порядке, определенном данным Законом):

— участники боевых действий и инвалиды войны, определенные законом;

— инвалиды I группы, лично управляющие принадлежащими им транспортными средствами, а также лица, управляющие транспортным средством, принадлежащим инвалиду I группы, в его присутствии;

2) при страховании одного транспортного средства (рабочий объем двигателя до 2500 куб. см включительно) размеры страховых платежей составляют 50% размера базового платежа с учетом корректирующих коэффициентов для:

— участников войны, определенных законом;

— инвалидов II группы;

— лиц, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы, отнесенных к I и II категориям;

— пенсионеров — граждан Украины, лично управляющих такими транспортными средствами.

Разделом ІІІ Закона №1961 установлен порядок возмещения:

1) вреда, причиненного третьему лицу (ст. 22);

2) вреда, причиненного жизни и здоровью пострадавшего (в т.ч. морального вреда), связанного (ст. 23):

— с лечением пострадавшего;

— с временной потерей им трудоспособности 1 ;

— со стойкой потерей им трудоспособности;

— со смертью пострадавшего;

3) вреда, причиненного в результате ДТП имуществу пострадавшего (ст. 28).

В соответствии со ст. 33 Закона №1961 при наступлении ДТП страхователи обязаны:

1) срочно уведомить о ДТП соответствующие органы МВД Украины;

2) не позднее 3-х рабочих дней уведомить страховщика (или в случаях, предусмотренных данным Законом, МТСБУ) о наступлении ДТП;

3) сохранить транспортное средство или поврежденное имущество в таком состоянии, в котором оно было после ДТП, до тех пор, пока его не осмотрит назначенный страховщиком аварийный комиссар или эксперт. ]

Для получения страхового возмещения страхователь подает страховщику соответствующее заявление с указанием:

  • наименования страховщика, которому подается заявление, или МТСБУ;
  • названия (для юридического лица) заявителя, его местонахождения;
  • содержания имущественного требования заявителя по возмещению нанесенных убытков;
  • информации об уже осуществленных взаиморасчетах лиц, ответственность которых застрахована, и пострадавших;
  • обстоятельств, которыми заявитель обосновывает свое требование, и доказательств для его подтверждения;
  • размера вреда.

В соответствии со ст. 35 Закона №1961

К заявлению прилагаются справки о совершении ДТП, справки лечебных учреждений о временной потере трудоспособности или справки об установлении инвалидности и т.п., заверенные в установленном порядке.

Страховщик должен рассмотреть заявление и принять решение о выплате страхового возмещения или отказать в такой выплате. В течение трех рабочих дней со дня принятия решения он обязан направить заявителю письменное уведомление о принятом решении. Если застрахованное лицо не удовлетворено решением страховщика, оно имеет право подать МТСБУ жалобу о пересмотре этого решения. Если принятое МТСБУ решение не удовлетворяет такое лицо, то оно имеет право подать иск в суд о возмещении вреда в установленном законом порядке.

Подчеркиваем, что, в соответствии со ст. 37 Закона №1961, выплата страхового возмещения осуществляется в течение одного месяца со дня получения страховщиком вышеуказанных документов или в сроки и в объемах, определенных решением суда. За каждый день просрочки выплаты по вине страховщика или МТСБУ уплачивается пеня из расчета двойной учетной ставки НБУ, действующей в период, за который начисляется пеня.

Согласно п. 37.5 Закона №1961 страхователь или лицо, ответственность которого застрахована, должны компенсировать пострадавшему сумму франшизы 2 в полном объеме одновременно с выплатой страховщиком страхового возмещения. Статьей 12 Закона №1961 установлено:

1) размер франшизы не может превышать 2% лимита ответственности страховщика, в пределах которого возмещаются убытки, причиненные имуществу пострадавших (п. 12.1). Таким образом, виновник ДТП возмещает пострадавшему сумму франшизы, а страховое возмещение всегда уменьшается на эту сумму;

2) франшиза при возмещении вреда, причиненного жизни и/или здоровью пострадавших, не применяется (п. 12.2).

А статьей 1194 ГКУ предусмотрено, что лицо, застраховавшее свою гражданскую ответственность, в случае недостаточности страховой выплаты (страхового возмещения) для полного возмещения нанесенного им вреда обязано уплатить пострадавшему разницу между фактическим размером вреда и страховой выплатой (страховым возмещением).

1 Заметим, что пострадавшим возмещаются неполученные доходы за подтвержденное лечебным учреждением время потери трудоспособности.

2 Напомним, что в соответствии со ст. 9 Закона о страховании франшиза — часть убытков, которая не возмещается страховщиком. В этом случае их возмещает виновник ДТП.

После выплаты страхового возмещения страховщик имеет право подать регрессный иск (ст. 38 Закона №1961):

1) к страхователю или водителю, ставшему причиной ДТП:

а) если он находился за рулем в состоянии опьянения (под воздействием алкоголя, наркотических, психотоксических или прочих одурманивающих веществ);

б) если он управлял транспортным средством без прав на управление транспортным средством соответствующей категории;

в) если он после совершения ДТП самовольно оставил место происшествия или уклонился от проведения проверки для констатации действия алкоголя и т.п.;

г) если ДТП произошло в результате неисправности транспортного средства;

ґ) если страхователь не уведомил страховщика в установленные сроки;

2) к организации, отвечающей за состояние дороги, если причиненный вред возник по ее вине;

3) к лицу, причинившему вред умышленно.

Отсутствие страхового полиса

Водитель должен иметь при себе, в частности, страховой полис (сертификат) обязательного страхования гражданско-правовой ответственности. Это предусмотрено пп. «г» п. 2.1 Правил дорожного движения 1 . За отсутствие у водителя страхового полиса в соответствии со ст. 126 КоАП предусмотрено наложение штрафа от 0,5 до одного н. м. д. г.(8,50 — 17,00 грн).

Расходы на обязательное страхование гражданско-правовой ответственности владельцев ТС отражаются на счете 655 «Расчеты по страхованию имущества» с применением счета 39 «Расходы будущих периодов».

Налог на прибыль

В соответствии с пп. 5.4.6 Закона о прибыли, расходы по страхованию гражданской ответственности, связанной с эксплуатацией ТС, находящихся в составе ОФ налогоплательщика, включаются в ВР. У страхователя ВР увеличатся по первому событию: это или дата осуществления оплаты по договору страхования, или дата получения страхового полиса (см. пп. 11.2.1, 11.2.3 Закона о прибыли).

Для арендованного транспортного средства пп. 5.4.6 Закона о прибыли предусматривает, что к составу ВР относятся расходы по страхованию иных рисков налогоплательщика, связанных с осуществлением им хозяйственной деятельности, в пределах 5% валовых расходов за отчетный налоговый период, нарастающим итогом с начала года. И этим риском должен быть не автомобиль, а обязательство арендатора перед арендодателем по возмещению последнему стоимости объекта аренды в случае хищения, аварии и т.п. Однако ГНАУ в своих разъяснениях по этому вопросу неоднократно настаивала на недопустимости применения пп. 5.4.6 Закона о прибыли к арендованному имуществу, в частности автомобилю, и невключении в состав ВР расходов арендатора на его страхование и гражданской ответственности, связанной с его эксплуатацией 2 .

1 Правила дорожного движения, утвержденные Постановлением КМУ от 10.10.2001 г. №1306.

2 Это нашло отражение, в частности, в письме ГНАУ от 08.12.2005 г. №12060/6/15-0316.

Можно поступить иначе. Договор страхования может заключить арендодатель, тогда он имеет право отнести расходы на страхование гражданской ответственности транспортного средства, находящегося на его балансе, к ВР. Затем арендодатель может увеличить стоимость аренды на величину страхового платежа (без отделения страхового платежа в составе услуг аренды). Хотя при этом у арендодателя возникают НО по НДС на сумму страховых расходов, являющихся составляющей арендной платы. Но осторожным арендаторам, в свою очередь, это выгоднее, чем самим страховать арендованное транспортное средство.

Относительно налогообложения франшизы заметим следующее: если страхователь является виновником ДТП и вынужден возместить пострадавшему сумму франшизы, то, по нашему мнению, такую сумму он не сможет включать в состав своих ВР, ведь Законом о прибыли это не предусмотрено. По своей сути франшиза является своеобразной неустойкой, поэтому здесь нужно применить пп. 5.3.5 Закона о прибыли, запрещающий включать в ВР уплаченные штрафы и/или неустойки либо пени по решению сторон договора.

Абзац 2 «страхового» пп. 5.4.6 Закона о прибыли предусматривает отнесение застрахованных убытков, понесенных плательщиком, к ВР в период их понесения, а полученные суммы страхового возмещения плательщик должен включить в ВД в период их получения. Но при страховании автомобиля при наступлении страхового случая применяется специальная норма Закона о прибыли (пп. 8.4.8 и 8.4.9 Закона), предусматривающая:

1) если в результате наступления страхового случая налогоплательщик вынужден принять решение о ликвидации объекта основных фондов группы 2 или если по независящим от него обстоятельствам ОФ группы 2 (их часть) разрушены (похищены или подлежат ликвидации) либо плательщик вынужден отказаться от их использования по обстоятельствам угрозы или неизбежности их замены (разрушения или ликвидации), балансовая стоимость группы 2 не изменяется (пп. 8.4.8);

2) если страховая организация или иное юридическое либо физическое лицо, признанные виновными в причиненном вреде, компенсируют налогоплательщику потери, связанные с возникновением вышеперечисленных обстоятельств, налогоплательщик уменьшает балансовую стоимость ОФ группы 2 в налоговый период, на который приходится такая компенсация, на сумму полученной за автомобиль компенсации (пп. 8.4.9).

На этом же настаивает и ГНАУ, подчеркивая: если транспортное средство, использовавшееся в собственной хозяйственной деятельности налогоплательщика, было частично повреждено в результате ДТП, то налогоплательщик должен уменьшить балансовую стоимость группы 2 на сумму компенсации расходов, связанных с возникновением обстоятельств ДТП 1 .

1 Письмо ГНАУ от 13.07.2006 г. №7707/6/15-0316 (см. «ДК» №47/2006).

Если в результате ДТП пострадало незастрахованное транспортное средство, т.е. его владелец не застраховал свои убытки, то указанное положение Закона о прибыли не применяется. В этом случае в ВР включаются не убытки, а фактические расходы на ремонт транспортного средства. А в соответствии с пп. 8.7.1 Закона о прибыли в ВР в пределах 10% совокупной балансовой стоимости всех групп ОФ по состоянию на начало отчетного периода можно включить любые расходы на улучшение основных фондов, подлежащих амортизации, в т. ч. и на ремонт автомобиля. Расходы, превышающие этот лимит, увеличивают балансовую стоимость группы 2 по состоянию на начало расчетного квартала.

Налог на добавленную стоимость

В соответствии с пп. 3.2.3 Закона о НДС, не включается в базу обложения НДС предоставление услуг по страхованию, сострахованию или перестрахованию лицами, имеющими лицензию на осуществление такого вида страхования.

Пример ООО «Край» 05.01.2008 г. приобрело у СК «Автогарант» полисы страхования гражданской ответственности стоимостью 1020 грн и 540 грн сроком на 1 год на автомобили, использующиеся в хоздеятельности предприятия для осуществления транспортных перевозок.

10.01.2008 г. в результате ДТП первый автомобиль был поврежден. 10.02.2008 г. ЧП «Мотор» (неплательщик НДС, на общей системе налогообложения) произвело ремонт на сумму 8800 грн. А 15.02.2008 г. от СК «Гарант» получено страховое возмещение в сумме 8550 грн, от виновника ДТП — франшиза в размере 250 грн.

25.02.2008 г. водитель второго автомобиля стал виновником иного ДТП, в результате которого предприятию нанесены убытки на сумму 3200 грн. Ремонт осуществило ЧП «Мотор» 18.03.2008 г., а 19.03.2008 г. ремонтные работы были оплачены. ООО «Край» 20.03.2008 г. получило страховое возмещение от СК «Автогарант» в размере 2500 грн. Кроме того, в результате аварии пострадало транспортное средство ЧП «Иллюминатор», которому 20.03.2008 г. ООО «Край» уплатило франшизу в размере 500 грн.

Бухгалтерский и налоговый учет страхования гражданской ответственности у ООО «Край»