Ст 161 ск

admin

Семейный кодекс Украины
Статья 161. Спор между матерью и отцом относительно места проживания малолетнего ребенка

1. Если мать и отец, проживающие отдельно, не пришли к согласию относительно того, с кем из них будет проживать малолетний ребенок, спор между ними может решаться органом опеки и попечительства.

При решении спора относительно местожительства малолетнего ребенка принимаются во внимание отношение родителей к выполнению своих родительских обязанностей, личное расположение ребенка к каждому из них, возраст ребенка, состояние его здоровья и другие обстоятельства, имеющие существенное значение.

2. Орган опеки и попечительства или суд не могут передать ребенка для проживания с тем из родителей, кто не имеет самостоятельного дохода, злоупотребляет спиртными напитками или наркотическими средствами, своим аморальным поведением может повредить развитию ребенка.

3. Если орган опеки и попечительства или суд признал, что ни один из родителей не может создать ребенку надлежащих условий для воспитания и развития, по требованию бабушки, дедушки или других родственников, привлеченных к участию в деле, ребенок может быть передан кому-то из них.

Если ребенок не может быть передан ни одному из этих лиц, суд по требованию органа опеки и попечительства может постановить решение об отобрании ребенка от лица, с которым он проживает, и передачи его для попечение органа опеки и попечительства.

Науково-практичний коментар до ст. 161 Сімейного кодексу України

Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця прожи-

вання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дій-

шли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малоліт-

ня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини

суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх ба-

тьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до

кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обстави-

ни, що мають істотне значення.

2. Суд не може передати дитину для проживання з тим

із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спирт-

ними напоями або наркотичними засобами, може своєю

аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створи-

ти дитині належних умов для виховання та розвитку, на

вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у

справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб,

суд на вимогу органу опіки та піклування може постанови-

ти рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона

проживає, І передання її для опікування органові опіки та

1. Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, сама ви-

значає своє місце проживання. Тому спір між матір’ю та бать-

ком щодо місця її проживання є, з правової точки зору, без-

предметним, а отже, не може розглядатися судом.

І не лише тому, що в цьому разі «право» батьків порушува-

ло би сферу реального права дитини, а й тому, що рішення су-

ду, постановлене всупереч бажанню дитини, реально викона-

ти неможливо. Адже чотирнадцятирічна дитина, «присудже-

на» матері і силоміць приведена у її помешкання, завтра

матиме право повернутися до батька.

Спір про місце проживання неповнолітньої дитини суд мо-

же розглядати лише тоді, коли дитина тримається біля себе

одним з батьків за допомогою фізичного чи психічного наси-

2. Спори щодо місця проживання дитини між матір’ю та

батьком, які проживають окремо, виникають відносно рідко.

А між тими батьками, хто не перебував між собою у шлюбі,

вони взагалі не зафіксовані.

Порівняно невелика кількість таких спорів між тими, чий

шлюб розірваний, пояснюється кількома причинами. Якщо

чоловік має достатнє почуття власної гідності та щонаймен-

ший шанс оселитися на новому місці, він, незалежно від того,

ким був у судовому процесі про розірвання шлюбу — позива-

чем чи відповідачем, як правило, залишає дім. Оскільки за

його межами — часто непевність або невідомість, туди дитину

не візьмеш. За таких обставин проблема щодо подальшого

місця проживання дитини, як правило, не виникає.

Так, із 4000 справ про розірвання шлюбу, проаналізованих

декілька років тому, чоловіки лише у двох випадках розпочи-

нали спір про місце проживання дитини.

Невелика кількість таких спорів є, певно, результатом ус-

відомлення того, що судовий спір може лише поглибити кон-

фліктну ситуацію. Тому мати і батько повинні намагатися

мирно вирішити дуже складне питання щодо подальшого

місця проживання дитини.

3. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р. міс-

тить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з ма-

тір’ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав ма-

тері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за

яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх

бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необ-

хідне в найкращих інтересах дитини.

Однак упродовж багатьох років склався стереотип: із сім’ї,

в якій є дитина, йде лише поганий чоловік і поганий батько.

Відповідно, його дружина, навпаки, є доброю матір’ю і дру-

жиною. Тому суспільство, спокійно сприймаючи вихід з сім’ї

чоловіка-батька, з осудом ставиться до виходу жінки-матері.

Але та обставина, що чоловік та жінка були поганим подруж-

жям, недостатня для висновку, що один із них є поганим ба-

тьком чи поганою матір’ю.

Та все ж при рівних характеристиках суд, як правило, за-

лишить дитину з матір’ю. На таке рішення впливає ще один

стереотип: батькові з дитиною не справитися.

Перебороти ці стереотипи дуже важко або поки що немож-

ливо. А чи взагалі слід їх переборювати, загострюючи і без то-

го гострі відносини? Можливо, чоловікові слід змиритися з

цим у піковий період протистояння, викликаного припинен-

ням спільного проживання.

І тут допоможе настанова: «час лікує». Тому, поки не загої-

лися душевні рани, можливо, краще перечекати, змирившись

із станом, який є, хай на якийсь час?

А потім може статися, що дитина сама проситиметься до

батька або мати звернеться до батька з проханням на якийсь

час взяти дитину до себе. Адже дитині потрібні не лише мате-

ринські руки, а й батькове плече.

Якщо ж вгамувати свої «бойові пристрасті» не вдалося, до-

рога до суду відкрита, але йти по ній слід не поспішаючи.

4. У позовній заяві позивач має аргументувати свою вимо-

гу про передання дитини на проживання разом із ним: грубим

поводженням з дитиною другим з батьків, привиттям їй пога-

них звичок, відсутністю нагляду за дитиною тощо.

Судова практика твердо стоїть на позиції, що кращі мате-

ріально-побутові умови життя позивача не можуть бути само-

достатньою підставою для передання йому дитини.

Як зазначено в пункті 24 постанови Пленуму Верховного

Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодек-

су про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998 р., суд при

вирішенні спору про місце проживання дитини має врахову-

вати те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і тур-

боту про неї, особисті якості батьків, можливість створення

належних умов до виховання дитини.

Прислужитися справедливому вирішенню справи може су-

дово-психологічна експертиза, хоча можливість її призначен-

ня звужена відсутністю достатньої кількості спеціалістів-пси-

Суд не обмежений вичерпним переліком обставин, які ма-

ють бути доведені. Тому кожен аспект відносин, висвітлений

під час розгляду справи, має бути проаналізований судом.

Якщо при розгляді, скажімо, позову батька буде встанов-

лено, що і він, і мати дитини зловживають алкоголем, що жо-

ден з них не може забезпечити дитині нормальних умов жит-

тя, суд не має права «відмахнутися», обмежившись відмовою

5. Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпе-

чення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю

духовного та фізичного розвитку (стаття 1). Відповідно до

частини п’ятої статті 5 СК держава бере під свою охорону

кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського

Для виконання цих завдань суд як орган держави має шу-

кати шляхи влаштування дитини: з’ясувати наявність роди-

чів дитини, насамперед баби, діда, залучити їх до участі у

справі як третіх осіб на стороні позивача, з’ясувати їх бажан-

ня та можливість взяти дитину до себе в сім’ю.

6. Відповідно до частини четвертої статті 19 СК представ-

ник органу опіки та піклування має брати участь у розгляді

справи про місце проживання дитини.

7. Якщо ж виявиться, що жоден з батьків та інших родичів

дитини не може забезпечити належних умов для її розвитку,

орган опіки та піклування зобов’язаний заявити вимогу про

відібрання дитини і передання її йому на опікування. Пере-

дання дитини на опікування органові опіки та піклування

означає, що саме він має визначити її подальшу долю: поміс-

тити в будинок дитини, школу-інтернат чи передати її в сім’ю

іншої особи. І це має бути вирішено на момент відібрання ди-

тини від того з батьків, з ким вона проживає.

Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Статья 161 СК РФ. Личные неимущественные и имущественные права и обязанности супругов (действующая редакция)

1. Личные неимущественные и имущественные права и обязанности супругов определяются законодательством государства, на территории которого они имеют совместное место жительства, а при отсутствии совместного места жительства законодательством государства, на территории которого они имели последнее совместное место жительства. Личные неимущественные и имущественные права и обязанности супругов, не имевших совместного места жительства, определяются на территории Российской Федерации законодательством Российской Федерации.

2. При заключении брачного договора или соглашения об уплате алиментов друг другу супруги, не имеющие общего гражданства или совместного места жительства, могут избрать законодательство, подлежащее применению для определения их прав и обязанностей по брачному договору или по соглашению об уплате алиментов. В случае, если супруги не избрали подлежащее применению законодательство, к брачному договору или к их соглашению об уплате алиментов применяются положения пункта 1 настоящей статьи.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 161 СК РФ

1. Для личных прав супругов характерно то, что они неотделимы и неотчуждаемы от своих носителей и не имеют денежного эквивалента. К ним относятся отношения, возникающие по поводу выбора супругами фамилии при заключении и расторжении брака, совместного решения всех вопросов жизни семьи, свободного выбора занятий профессии, мест пребывания и места жительства, дачи согласия на усыновление.

Личные неимущественные и имущественные отношения супругов при наличии иностранного элемента регулируются как международными соглашениями, так и соответствующими положениями СК РФ.

В ст. 27 Минской конвенции 1993 г. предусмотрены следующие правила по вопросу о применении права по личным и имущественным правоотношениям супругов:

1) личные и имущественные правоотношения супругов определяются по законодательству договаривающейся стороны, на территории которой они имеют совместное местожительство;

2) если один из супругов проживает на территории одной договаривающейся стороны, а второй на территории другой и при этом оба супруга имеют одно и то же гражданство, их личные и имущественные правоотношения определяются по законодательству той стороны, гражданами которой они являются;

3) если один из супругов является гражданином одной договаривающейся стороны, а второй — другой и один из них проживает на территории одной, а второй — на территории другой договаривающейся стороны, то их личные и имущественные правоотношения определяются по законодательству той стороны, на территории которой они имели свое последнее совместное местожительство;

4) если лица, указанные в п. 3, не имели совместного места жительства на территориях договаривающихся сторон, применяется законодательство той стороны, учреждение которой рассматривает дело;

5) правоотношения супругов, касающиеся их недвижимого имущества, определяются по законодательству договаривающейся стороны, на территории которой находится это имущество;

6) по делам о личных и имущественных правоотношениях супругов компетентны учреждения договаривающейся стороны, законодательство которой подлежит применению в соответствии пунктами 1 — 3, 5.

Эта норма практически в неизменном виде воспроизводится в комментируемой статье.

Личные неимущественные и имущественные права и обязанности супругов, не имевших совместного места жительства, определяются на территории Российской Федерации законодательством Российской Федерации. Выбор права в отношении личных неимущественных прав и обязанностей супругов законом не предусмотрен. Не предусмотрена, в частности, возможность выбора по соглашению супругов законодательства, регулирующего избрание супругами места жительства, фамилии, воспитание детей и т.п.

Таким образом, применяется так называемый территориальный подход, наличие которого обусловлено существованием определенной правовой связи супругов с местом, где они совместно проживают. Другими словами, необходимо соблюдать законы того места, где то или иное лицо постоянно проживает. Даже отношения супругов иностранных граждан, постоянно проживающих в одном из российских городов, будут регулироваться российским законодательством. Соответственно, права и обязанности родителей, в том числе связанные с воспитанием ребенка, защитой его прав и интересов, требованием возврата своего ребенка от любого лица, удерживающего его у себя не на основании закона или судебного решения, общением с ребенком, участием в его воспитании, включая случаи, когда он проживает с другим родителем, решением вопросов получения ребенком образования, случаи и порядок ограничения или лишения родительских прав, так же как и личные неимущественные и имущественные права несовершеннолетних детей, также им определяются.

2. П. 2 комментируемой статьи установил общее правило, согласно которому супруги, не имеющие общего гражданства или совместного места жительства, могут избрать законодательство, подлежащее применению для определения их прав и обязанностей по брачному договору или по соглашению об уплате алиментов.

Таким образом, супруги при заключении указанных соглашений могут выбрать законодательство любой страны. Причем это не обязательно должно быть законодательство страны их гражданства или места жительства.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

1. Спір між матір’ю та батьком, які проживають окремо, щодо місця проживання малолітньої дитини може вирішуватися у адміністративному та у судовому порядку. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ч. 3 ст. 19 СК). У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Крім того, суд не має права відмовити особі в прийнятті позову з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Право звертатися з заявою до органу опіки та піклування або з позовом до суду має кожен з батьків.

Коментована стаття встановлює основні засади вирішення спорів, які виникають між матір’ю та батьком, які проживають окремо, щодо місця проживання малолітньої дитини, якими мають керуватися як суд, так і органи опіки та піклування.

Звернення до суду заінтересованої сторони можливе і у разі незгоди її з рішенням органу опіки та піклування щодо даного спору. Таке право надається кожній особі ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

2. Абзац 2 ч. 1 коментованої статті встановлює, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини орган опіки та піклування або суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести:

— етичні і інші особисті якості батьків (дані, що їх характеризують, рівень освіти батьків);

— відносини, існуючі між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною);

— можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (рід діяльності, режим роботи батьків, їхнє матеріальне і сімейне становище і ін.), маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Частина 2 коментованої статті містить вказівку на ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання. Такими фактами є:

— відсутність у особи самостійного доходу;

— зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

— аморальна поведінка особи, яка може зашкодити розвиткові дитини.

3. У справах даної категорії, якщо вони розглядаються у суді, обов’язкова участь в судовому засіданні органів опіки і піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ст. 19 СК). Проте суд не зв’язаний висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

4. Слід також мати на увазі, що відповідно до ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана обов’язково при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Проте суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

5. Норма ч. 3 коментованої статті є досить суперечливою та може викликати значні утруднення при практичному її застосуванні. Вона надає органу опіки та піклування або суду право передати дитину бабі, діду або іншим родичам. З юридичної точки зору така передача є відібранням дитини у того з батьків, з яким вона проживає, без позбавлення його батьківських прав. Коментована норма обумовлює можливість здійснення органом опіки та піклування чи судом такої передачі при наявності наступних обставин: а) вказані органи визнають, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку; б) баба, дід або інші родичі мають заявити вимогу про передачу їм дитини на виховання; в) вказані особи мають бути залучені до участі у справі. Кожна з названих обставин має бути певним чином конкретизована.

Визнання органом опіки та піклування або судом, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, має бути оформлене певним документом — рішенням органу опіки та піклування або судовим рішенням. Таке рішення має бути прийняте при наявності підстав, вказаних у ч. 1 ст. 170 СК, якщо залишення дитини у батька, матері є небезпечним для їх життя, здоров’я і морального розвитку. При встановленні вказаних обставин суд має постановити рішення про відмову у позові, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. Постановлення судом рішення про відібрання дитини від когось з батьків без позбавлення батьківських прав є відступом від принципу диспозитивності цивільного судочинства та виходом за межі заявлених вимог.

Незрозумілою є процесуальна природа заяви баби, діда або інших родичів про передачу їм дитини. З точки зору цивільного процесуального права заява є підставою для відкриття особливого провадження. Спір же між батьком та матір’ю щодо місця проживання малолітньої дитини розглядається у порядку позовного провадження. Незрозумілим також є і процесуальне становище самих вказаних осіб та момент їх залучення до справи. Отже, встановивши при розгляді спору про визначення місця проживання дитини, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку дитини, суд має постановити рішення про відмову у позові.

Орган опіки та піклування, встановивши при розгляді спору про визначення місця проживання дитини, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку дитини, якщо є безпосередня загроза для життя або здоров’я дитини, має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 170 СК з наступною подачею позову до суду про позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (див. коментар до ст. 170 СК). Таким чином, справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та справи про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав мають розглядатися в різних провадженнях з метою справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ, а також об’єктивної оцінки наданих доказів.